Я прокинувся в спальні і виявив, що в ліжку сам — вперше за довгий час відчув, що спав по-справжньому. З кухні доносився аромат кави, Сашко в піжамі будував фортецю з подушок, а Анна щось наспівувала, перевіряючи телефон.
Я дивився на цю сцену й думав: Ось воно. Мій дім. Мої люди.
— Підвезеш нас до школи? — озвалася вона, усміхаючись.
— Хоч до самої Канади, — відповів пригортаючи до себе кохану.
В офісі мене зустрів Назар з таким виглядом, наче він щойно врятував світ.
— Ну що, шефе, я з героїчними новинами! — урочисто оголосив він, поклавши на стіл теку. — Дмитро офіційно під слідством, рахунки арештовані, йому світить дуже довго сидіти й дуже мало свободи.
Я тільки стиснув йому руку.
— Добра робота.
І тут у кабінет просунулась Аліна, його секретарка, з двома кавами в руках.
— Якась особлива нагода? — спитала, дивлячись на нас підозріло.
— Святкуємо справедливість, — відказав Назар, беручи обидві кави собі.
— Ей! А це хіба не мені? — обурилася вона.
— Ти казала, що сидиш на детоксі. — Назар зробив ковток і з насолодою зітхнув. — А детокс — це коли ти просто дивишся, як я п’ю каву.
Аліна закотила очі й грюкнула дверима так, що ми з Назаром синхронно розсміялися.
— Вона мене коли-небудь отруїть, — прокоментував він. — Але не раніше, ніж допише всі звіти.
Я вперше за кілька днів відчув, як напруга спадає з плечей.
Все — офіційно позаду.
Ввечері я повернувся до Анни. Сашко з гордістю демонстрував мені малюнок: він намалював нас трьох на подвір’ї біля будинку. Я дивився на ті наївні дитячі риси й відчував, як всередині все стає на свої місця.
— Ти усміхаєшся, — тихо сказала Анна, заходячи в кімнату.
— Бо я вдома, — відповів я, обіймаючи її.
І цього разу я точно знав: далі буде тільки краще.
#1486 в Сучасна проза
#6345 в Любовні романи
#2664 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 17.11.2025