Розділ 57. Артур

Я прокинувся в спальні і виявив, що в ліжку сам — вперше за довгий час відчув, що спав по-справжньому. З кухні доносився аромат кави, Сашко в піжамі будував фортецю з подушок, а Анна щось наспівувала, перевіряючи телефон.

Я дивився на цю сцену й думав: Ось воно. Мій дім. Мої люди.

— Підвезеш нас до школи? — озвалася вона, усміхаючись.

— Хоч до самої Канади, — відповів пригортаючи до себе кохану.

В офісі мене зустрів Назар з таким виглядом, наче він щойно врятував світ.

— Ну що, шефе, я з героїчними новинами! — урочисто оголосив він, поклавши на стіл теку. — Дмитро офіційно під слідством, рахунки арештовані, йому світить дуже довго сидіти й дуже мало свободи.

Я тільки стиснув йому руку.

— Добра робота.

І тут у кабінет просунулась Аліна, його секретарка, з двома кавами в руках.

— Якась особлива нагода? — спитала, дивлячись на нас підозріло.

— Святкуємо справедливість, — відказав Назар, беручи обидві кави собі.

— Ей! А це хіба не мені? — обурилася вона.

— Ти казала, що сидиш на детоксі. — Назар зробив ковток і з насолодою зітхнув. — А детокс — це коли ти просто дивишся, як я п’ю каву.

Аліна закотила очі й грюкнула дверима так, що ми з Назаром синхронно розсміялися.

— Вона мене коли-небудь отруїть, — прокоментував він. — Але не раніше, ніж допише всі звіти.

Я вперше за кілька днів відчув, як напруга спадає з плечей.

Все — офіційно позаду.

Ввечері я повернувся до Анни. Сашко з гордістю демонстрував мені малюнок: він намалював нас трьох на подвір’ї біля будинку. Я дивився на ті наївні дитячі риси й відчував, як всередині все стає на свої місця.

— Ти усміхаєшся, — тихо сказала Анна, заходячи в кімнату.

— Бо я вдома, — відповів я, обіймаючи її.

І цього разу я точно знав: далі буде тільки краще.