Розділ 47. Артур

Наступного дня я поїхав в офіс одразу після того, як відвіз Сашка до школи. Небо було сіре, вітер зривав з дерев залишки листя, і це якось надто точно відображало мій настрій.

У приймальні Назар щось пояснював Аліні, нашій секретарці, і з вигляду було зрозуміло, що вони знову сперечаються.

— Назаре, я не можу змусити планети стати в інший порядок, — сказала вона роздратовано, склавши руки на грудях.

— Я не про планети, я про звіт! — Назар майже зірвався на крик, а потім, помітивши мене, ковтнув повітря й миттєво заспокоївся. — О, шеф, доброго ранку.

— Ранок, — кивнув я. — Що тут у вас за ретроградний Меркурій знову?

Аліна фиркнула, підсунула мені каву і демонстративно вийшла, а Назар зітхнув.

— Я так і не знаю, як вона працює в нашій компанії. Але ти точно хотів мене бачити не через це, — сказав він, коли ми зайшли до мого кабінету.

Я сів за стіл, дістав із портфеля папку.

— Слухай уважно. Наші юристи нарили цікаву інформацію по Ковалю. Він вліз у якусь темну історію з нерухомістю ще під час війни. Земля, яка призначалася під відбудову, дивним чином виявилася оформленою на підставних людей, і він отримав частку.

Назар свиснув.

— От же ж гад. Це може вилізти йому боком, якщо правильно натиснути.

— Може, — я подивився у вікно. — Але мені важливо, щоб він не чіпав Анну й Сашка. Якщо треба, я використаю цю інформацію.

— Добре, підготую все. Але це не єдине, що сьогодні горить, — Назар кинув мені ще одну папку. — Клуб на Лівому березі знову в мінусі. Менеджер на лікарняному, заміну знайти не можемо, абонементи падають.

Я зітхнув.

— Знову? Чорт.

— І ще… твоя ідея з новою мережею залів для реабілітації після травм потребує інвестицій. Нам треба вирішити, чи ми йдемо в це зараз, чи відкладаємо.

Я провів рукою по обличчю.

— Відкладати не можна. Це те, що нас відрізняє від конкурентів. Підготуй презентацію для інвесторів.

Назар кивнув.

— Добре. Але ти виглядаєш так, ніби спав дві години.

— Так і є, — усміхнувся я криво. — І якщо найближчим часом не вдасться розрулити ситуацію з Ковалем, спатиму ще менше.

Він замовк, зрозумівши, що зараз краще не жартувати. А я дивився на екран ноутбука, де світилися десятки листів, і думав про одне: як би швидше закінчити цей день і поїхати до неї.