Розділ 44. Анна

Дмитро стояв біля шкільних воріт, ніби нічого й не сталося. В темному пальті, з акуратною зачіскою, дорогий годинник виглядав так, наче його випадково забули зняти після фотосесії для журналу.

Я майже не впізнала його. Це не той хлопець у потертих джинсах, якого я колись кохала. І навіть не той чоловік, який зник за кордон, лишивши мене саму з немовлям і війною за вікном.

— Аню, — він кивнув, посміхнувся так, ніби ми бачилися вчора. — Ти гарно виглядаєш.

Я ковтнула клубок у горлі.

— Кажи, навіщо приїхав.

Дмитро перевів погляд на Артура, який стояв поруч, спокійно, але так, що від його погляду повітря навколо холонуло.

— Це особисте, — Дмитро підняв підборіддя.

— Все, що стосується мого сина — стосується і мене, — рівно відповів Артур.

Дмитро на секунду напружив щелепи, але відступив.

— Я хочу бачитися з Сашком. Хочу, щоб він знав, хто його батько.

— Згідно з документами, ти його батько. А згідно з фактами — ти його не бачив сім років, — відрізала я. — Тепер вирішив згадати?

— Я був змушений поїхати! — він підняв голос, і кілька мам обернулися. — Я починав із нуля, щоб у вас було майбутнє.

— Майбутнє? — я відчула, як мене трусить. — Майбутнє — це коли чоловік поруч, а не коли він ховається від проблем за тисячу кілометрів!

Дмитро вдихнув, наче хотів щось відповісти, але Артур ступив ближче.

— Годі. Це не місце для сварок. Якщо хочеш спілкування з сином — говоримо через адвоката.

— А ти хто такий, щоб вирішувати? — холодно кинув Дмитро.

Артур посміхнувся так, що я аж відчула мурах по спині.

— Той, хто зараз поруч.

Дмитро глянув на мене востаннє, його погляд був різким, ніби лезо.

— Це ще не кінець, Аню, — кинув і пішов.

Я стояла, вдихаючи холодне повітря, відчуваючи, як руки тремтять.

Артур торкнувся мого плеча.

— Поїхали додому.

Я лише кивнула.

В машині я дивилася у вікно й думала: чому саме зараз? Чому він повернувся тепер, коли ми тільки почали дихати на повні груди?

Артур мовчав, але я бачила, як він стискає кермо.

— Ти ж не зробиш нічого… — я обережно поглянула на нього.

Він усміхнувся куточком губ.

— Я зроблю все, щоб ви були в безпеці.