Розділ 38. Артур

Готельний номер пахнув кавою та втомою. Я сидів на краю ліжка, тримаючи ноутбук на колінах, і втупився у роздруківки, що мені надіслав Назар.

— Ну що, шефе, — голос Назара у динаміку був хриплуватий, наче він цілу ніч не спав, — тобі точно краще сісти.

— Я вже сиджу, — сухо відказав я. — Говори.

— Твій Коваль, — Назар підкреслено вимовив «твій», — виявився ще тим фруктом. У 2022-му він офіційно виїхав за кордон, отримав статус волонтера. Але, — пауза, — насправді не довіз жодної партії допомоги, за яку отримав грант. Справа зам’ята, але там таке… — Назар видихнув. — Його партнер по бізнесу подав у міжнародний суд, і зараз йдуть слухання.

Я міцніше стиснув скроні.

— Прекрасно, — прошипів я. — І це ще не все?

— Ні. У нього за кордоном жінка і дитина. — Назар трохи знизив голос, наче боявся, що нас хтось підслухає навіть через телефон. — А в Україну він повернувся кілька тижнів тому, схоже, бо там його бізнес прикрили і рахунки арештували.

Я повільно закрив ноутбук. У голові билося одне: Анна. Вона ще навіть не знає половини цього. Для неї він — просто батько Сашка, який раптом вирішив з’явитися.

— Знаєш, що найцікавіше? — Назар не зупинявся. — Ті люди, що хотіли купити твій клуб на Лівому березі, — це ті ж самі, з ким він мав спільну компанію. Він з ними прогорів. І тепер, схоже, хоче відбити втрати.

— Тобто він може знову з’явитися біля Анни, але вже з власною грою? — холодно уточнив я.

— Сто відсотків. — Назар гмикнув. — А ще, твоя секретарка сьогодні втретє переплутала звіти і відправила клієнту рахунок-фактуру з іншої компанії. Я думаю, вона хоче мене доконати.

Я не стримав усмішку, хоч у грудях усе палало.

— Не доконає, — відповів. — Я тебе перший доконаю, якщо хоч раз скажеш Анні хоч слово про це без мого дозволу.

— Та не бійся, я вмію тримати язика за зубами. Але, друже, — Назар помовчав, а потім серйозно додав: — вона має знати правду. Хочеш ти того чи ні.

— Скажу, — я підвівся і пішов до вікна, вдивляючись у дощові розводи на склі. — Але спершу повернуся додому. І спершу переконаюся, що він не зробить їй боляче.

Пальці нервово постукали по підвіконню.

Я не просто злюся. Я хочу, щоб ця історія закінчилася раз і назавжди. Щоб у Анни не було навіть тіні сумніву, хто з нас двох чоловік, а хто — тінь із минулого.

Кусюка, ти моя. І я не дозволю нікому тебе забрати.