Розділ 29. Анна і Артур

Ох, мати Василева! Що це робиться? Що я роблю??

А і нехай!

Я вже й не думала, що можу відчувати подібне. Я давно змирилася, що тіло й серце можуть існувати окремо. Але те, що робив Артур — це було наче ожити. Він торкався так, ніби збирав мене докупи з розбитих шматків.

Моя сорочка просто розтанула десь у нетрях кухні, з якої ми так і не вийшли. Світло лягало на плитку вузькою смугою, а чайник тихо шипів у кутку, але цей звук здавався далеким, наче з іншого світу.

Джинси зісковзнули з моїх стегон разом зі спідньою білизною, і холодок підлоги різко контрастував із жаром моєї шкіри.

Господи, як добре, що я обрала білий мереживний комплект, а не звичайну бавовну. Хоч не соромно перед цим втіленням пристрасті. Хоча, здається, навіть якби на мені був мішок з-під картоплі, його погляд палав би так само. Він дивився, наче я була єдине, що має значення в цьому світі.

Чоловік підхопив мене під сідниці, і світ перевернувся. Мене вели не кроками — впевненими, тихими, рішучими — а я відчувала, як серце калатає в такт.

— Ти знаєш, куди йти? — видихнула я, коли ми минали двері.

Він лише посміхнувся, і цього було досить.

Моя спальня зустріла нас прохолодою. Артур поклав мене на ліжко так обережно, ніби це було щось священне. На мить я побачила його силует у вечірньому світлі, і від цього стало ще гарячіше.

Далі нічого не існувало — тільки його руки, його губи й відчуття, що я знову живу.

Артур.

Я знав, що сьогодні не піду від неї. Це навіть не рішення — це інстинкт.

З Анною усе гостро, все наче в режимі slow motion: ти бачиш, чуєш, відчуваєш сильніше.

Я хотів говорити, пояснити, дати їй час. Але коли вона дивилася на мене так, ніби я — її найбільший ризик і найбільше бажання водночас, усі плани розсипалися.

Її шкіра гаряча, волосся пахне шампунем і ще чимось, від чого хочеться залишитися тут назавжди. Її пальці блукають по моїй спині, ніби шукають підтвердження, що я справжній. Я вдихаю цей запах і розумію: я нікуди не піду.

Я вкладаю її на ліжко. Простирадло шарудить — звук, що врізається в пам’ять. Світ ніби затихає, і є лише ми.

— Ти моя, кусюка, — шепочу я, дивлячись у її очі. — Тільки моя.

І в цю мить я знаю: це вже не просто ніч, не просто пристрасть. Це початок чогось, що змінить нас обох.