Розділ 22. Анна

Переговорна кімната була наповнена світлом від великого вікна, за яким осінь сипала жовтим листям, мов конфетті. Я відчула, як у животі стиснулося — не від страху, радше від очікування.

— Почнемо? — спокійно сказала, вмикаючи презентацію.

Артур сів напроти, Назар — поруч, Марк ліворуч від мене. Відстань між нами здавалася безкінечною, але його погляд легко долав її й впивався в мене, змушуючи тримати спину рівніше.

— Отже, — я відкрила перший слайд, — це наші ключові меседжі. Ми хочемо зробити акцент на тому, що ваша мережа не лише про спорт, а й про стиль життя. Люди купують не абонемент — вони купують свою кращу версію.

— Ага, — кивнув Назар, зацікавлено гортаючи роздруківки. — Це нам підходить.

Артур нахилився вперед, сперши лікоть на стіл.

— А як ви плануєте це показати? — його голос був рівний, але в очах блиснула цікавість.

— Через комбінацію онлайн і офлайн інструментів, — пояснила я, клікаючи на наступний слайд. — Відео-кейси, короткі ролики для соцмереж, серія «до і після» з реальними клієнтами. Ми хочемо показати емоцію, не лише результат.

— І скільки це коштуватиме? — Артур підняв брову, і на мить його серйозність нагадала мені ту нашу розмову біля школи.

— Вартість у фінальному кошторисі, — відказала я, всміхаючись злегка куточком губ. — Але, запевняю, ROI буде вражаючим.

Марк кивнув, задоволено хмикнув.

— Вона знає, про що говорить.

— Я не сумнівався, — тихо сказав Артур, але його погляд змусив мене ковтнути повітря.

На слайдах змінилися зображення — я показала макети для білбордів, віжуали для діджиталу.

— Ця серія створює цілісну історію, — пояснювала, жестикулюючи. — Ми хочемо, щоб клієнт, побачивши один меседж у стрічці Instagram, впізнав його на вулиці й завершив шлях у вашому клубі.

— А можна детальніше про сценарії для роликів? — втрутився Назар. — Які теми ви пропонуєте?

Я переключила на фінальний слайд і почала розповідати про концепцію «історії трансформації».

— Це не про ідеальні тіла. Це про шлях. Про те, як людина з ранковою кавою на кухні вирішує: сьогодні я почну. І приходить у клуб.

Артур усміхнувся.

— Схоже, ви бачили мої ранки, — сказав він, і кімната наповнилася тихим сміхом.

Я відчула, як щоки зрадницьки запалали.

— Я лише досліджую вашу аудиторію, — відповіла рівним тоном. — Хоча, можливо, ви й справді типовий представник вашої цільової групи.

— Типовий? — він зробив вигляд, що образився. — Ніколи не був типовим.

— Ну, тоді буде ще цікавіше, — парирувала я і глянула на Марка. — Гадаю, ми можемо перейти до деталей запуску.

Розмова тривала ще хвилин сорок. Усе було професійно, з цифрами, термінами, KPI. Але кожного разу, коли наші погляди зустрічалися, всередині мене щось стискалося і розширювалося одночасно.

Коли зустріч закінчилася, Артур піднявся першим.

— Дякую за презентацію, — сказав, дивлячись на мене трохи довше, ніж варто було б. — Ви робите цікаву роботу.

— Це моя робота, — відповіла, ховаючи очі в ноутбук. — Нічого особистого.

— А дарма, — його голос прозвучав майже жартівливо, але я відчула, як це зависло між нами.

Марк потиснув йому руку й повів Назара до виходу. А я ще кілька секунд стояла біля столу, намагаючись повернути собі рівний пульс.