Розділ 20. Артур

Вечірній Київ дихав у вікно теплим вересневим повітрям.

Я їхав повільно, хоча міг би натиснути на газ — дороги вже спорожніли. Монотонний гул шин, спалахи світлофорів, відблиски рекламних вивісок на лобовому склі.

І весь цей час у голові крутилася вона.

Анна. Її розгублений погляд, коли я торкнувся її попереку.

Її фіркання — наче спроба врятувати власну гідність.

І те, як вона мовчки сіла в машину, але я бачив, як тремтіли пальці, коли вона поправляла пасок безпеки. Мене це бісило і одночасно заводило.

Я ж не хлопчисько, чорт забирай, але від цієї жінки мене наче хтось підключає до струму.

На підземній парковці офісного центру я заглушив двигун і деякий час сидів, дивлячись у темряву. Потім дістав телефон і набрав Назара.

— Ти де?

— У клубі. Приїжджай, бо знову зібралися ці маркетологи і вчать мене життя.

Я скривився.

— Та ну їх. Зустрінемось у тебе вдома, я за півгодини буду.

У квартирі Назара було напівтемно: лише торшер у кутку і звук льоду, який дзенькав об склянку.

— Ну? — Назар сів навпроти, простягаючи мені віскі. — Розказуй! Невже тебе так вгатарило об цю рекламістку?

Я ковтнув і відкинувся на диван.

— Вона мене бісить. — Сказав тихо. — І водночас я хочу ще. – стиснув пальцями склянку, а самому памʼять підкинула відчуття її тонкого стану в моїх руках.

Назар підняв брову.

— Так-так, власник мережі клубів, великий стратег і контролер — і його «бісить» одна мама з Борщагівки?

Я криво всміхнувся.

— Це не просто мама. Вона… — замовк, намагаючись підібрати слово. — Вона справжня. Без цих ваших «модних заморочок». Її не проведеш понтами чи грошима. Вона дивиться так, ніби бачить тебе наскрізь.

— Ну, то це тобі і треба, — Назар сьорбнув віскі. — Хтось, хто вміє тебе «ставити на місце».

Я згадав, як Анна сьогодні майже вирвалася з моєї руки, як кинула своє «Ой, всьо!» — і ледь стримав посмішку.

— Можливо. — Я підняв келих. —

Дорогою додому я ловив себе на думці, що чекаю завтрашнього ранку.

Хоча сам не знав, що саме хочу — знову бачити її, вивести на емоції чи просто чути, як вона сперечається зі мною своїм швидким, трохи хриплуватим голосом.

Але не так сталося, як гадалося..