Розділ 11. Артур.

Після зустрічі з цією норовливою кусюкою, мене долали «смутниє сомнєнія». Чи завжди вона була таою гостою, чи то я так на неї впливаю? І чому вона так різко відреагувала натпиатання про чоловіка? Хоч я і так щнав, що він покинув їх з сином, чкурнувши за кордон, я не міг допустити думки, що вона й досі має до нього почуття. Така зрада не прощається і не забувається. Та мені сподобалась її віддача в роботі, відчувалась креативна жилка та професіоналізм. Їй явно подобалось те, чим вона займається. Анна швидко змогла переключитись на робочий лад, незважаючи на всі мої спроби флірту, бо я взагалі не приховував своєї зацікавленості в ній. Навпаки, я відверто розлядав її. Мій погляд ковзав від пухких губ до тонкої шиї з молочною шкірою та прямував далі в невеличке, але від того не менш відверте декольте, під яким ховались апетитні груди. Саме туди, я витріщався найчаствше, особливо, коли Анна трохи нахилялась до мене, аби щось показати в планшеті. Ну а шо?! Я ж здоровий мужик. В мене є очі і інші частини тіла теж функціонують нівроку. Я ловив кожне слово, кожен помах пухнастих вій та всі косі погляди в свій бік. Мені однозначно хотілось цю жінку. Всю. І я не розумію, чому саме до неї так тягнуло. Невже через те, що вона врятувала мене? Можливо.. Та я схиляюсь до думки, що, якби я іі зустрів деінде, ефект був той же. Вона не може не притягувати погляди. Я бачив, як на неї витріщались інші чоловіки, коли ми буди в ресторані. А коли вона різко піднядась з-за столу і вильнувши округлими стегнами в блакитних брюках попрямувала до виходу, її хтивими поглядами провели щонайменше пʼятеро, такх самих як і я .. орангутангів. Але ні, хлопці… ця кусюка моя… Залишилось тільки підкорити серце цієї кралечки, а все інше.. колись там буде.

Ввечері, коли того ж дня, коли я вичавлений як лимон завалився в свою міську квартиру, яка скоріш нагадувала виставковий варіант роботи відомого дизайнера інтерʼєрів, аніж затишне житло, мені подзвонила моя менша сестра. На гостини я таки не встиг, бо робота закрутила та затягнула наче вир в тихому озері. От хто завжди в моєму серці. Ця мала зараза, тільки в дитинстві виносила мені мозок. Але подорослішавши, ми зрозуміли, що нам краще дружити, аніж ворогувати. Вона – та сама ниточка, за яку я завжди тримався і міг покластись в будь-якій ситуації. На жаль, її чоловік загинув рік тому на війні і я перевіз їх за місто в невеличкий будиночок з городом. Як раз там, де мешкала і Анна. Власне, тому я і взявся за це місце. Воно було перспективним для мого бізнесу, бо життя за містом зараз стало мейнстрімом і на цьому можна будо добре заробити. Люди хотіли міського комфорту, але недалеко від своїх садиб.. Та й в передмісті зараз безпечніше, ніж в багатоквартирних мурашниках. Малі пішли в перший клас в місцеву школу, а в мене зʼявилось більше приводів для відвідин сімʼї. А тепер і поготів, бо тут жила Анна з сином. Син.. її син. Зовсім не схожий на неї. Мабуть в батька вдався. Та мого відношення це ажніяк не змінить. Отже, якщо я не можу взяти цю жінку нахрапом, буду діяти тонше, ніжніше.. Треба завоювати довіру Сашка, а тоді і серце його матері розтане.. мабуть…

Отож, Марʼяна просила мене відвезти Микиту і Мишка в школу та зі школи, бо їй терміново треба поїхати в офіс в справах. Я погодився не роздумуючи. По-перше: побачу малих. По-друге: не міг відмовити сестрі. Ну і третє – є вірогідність, що я побачу Анну. Так. Третє таки – найголовніше.

Та мої очікування розбились вщент, коли ця заноза, вистрілявши в мене обойму гострих словечок, вильнула своєю накачаною дупкою в світлих джинсах і здиміла. Я й слова не встиг сказати. От же ж.. кусюка. Але нічого.. за кілька голин забирати дітей зі школи і я вже знаю, як буду діяти. Сьогодні ти не відмажешся від мене!