Розділ 6. Анна.

На щастя, мені таки дозволили працювати з дому, а всі зустрічі провести на тижні в зручний час. Керівник мережі виявився лояльним, як розповів мені мій директор Марк, тому він чекатиме дзвінка, коли я повністю буду готова надати йому перший нарис стратегії та дизайну. Отож, роздавши технічне завдання дизайнерам та програмістам, я засіла за основну роботу. Я вже навіть бачила як це буде..  і мені подобалось. Та мало, для початку сподобатись цьому загадковому хазяїну заводів, газет і пароходів, а там може бути стільки тарганів в голові, що хоч греблю гати. ..

Сьогодні був четвер і я повільно помирала від чергової крепатури. Та на диво, біль і ломота в тілі не зробили мене фізично слабкою, а навпаки. Попри тягнучі і неприємні відчуття в мʼязах, я відчувала прилив сил і здавалось, можу гори звернути. Сьогодні мені пощастило ще більше, бо сусідка через дорогу вчора запропонувала возити на машині наших малих в школу. Чоловік нещодавно потішив її новенькою ауді на річницю. Я щиро раділа за Наталю і навіть від душі привітала їхнє миле сімейство з другою круглою датою. Подумати тільки, люди двадцять років разом. Кохають і бережуть один одного. Ба більше, вони навіть дивляться один на одного, та само закохано, а Роман так взагалі їсть дружину очима, наче зголоднілий підліток в пубертаті. І це круто. Шкода, що мій шлюб не витримав ускладнень і розпався, зустрівши серйозну перешкоду. І тепер я з впевненістю можу сказати, що війна нас розлучила, шкода, що поки не офіційно…

Та не про це мова. З цією пропозицією від Наталі у нас з Сашком додалося часу на збори вранці, а це означало плюс пів години до ранкового сну. І як виявилось, саме цих тридцяти хвилин нам з сином і не вистачало.

Син спокійно зібрався, поснідав і цмокнувши мене на прощання хутко застрибнув на заднє сидіння автомобіля, до якого я його провела. Побажавши Наталі, Матвію і Свшкові гарного дня, я махнула їм рукою і подалася через двір до хати, де вже розривався дзвінком мій мобільний.

-- Ало! – прийняла виклик, навіть не глянувши на екран.

-- Аню, привіт. Я не рано? – озвалась трубка голосом Марка.

-- Привіт. Ні. Я вже працюю..

-- Я бачу. Все окей. Я ось чому дзвоню. Власник «Стоунфіт"»хоче зустрітись якнайшвидше. Завтра, або в ідеалі сьогодні. У тебе вже є ідеї, я сподіваюсь?

Я трохи застопорилась, бо таки ідеї мала, але всі вони були сирі і недопрацьовані. Гадала, в мене є щонайменше тиждень, а тут вже так і одразу з місця в кар»єр…Не те, що б я була не готова до зустрічі, але…

-- Та ти не хвилюйся, Аню.. – упс, здається я оце все зараз промовила в голос. А Марк продовжив. – він просто хоче познайомитись зі спеціалістом, який вестиме його рекламну кампанію. Поговорите, познайомитесь. Ти краще дізнаєшся його, він тебе.. Ти ж розумієш, шо влізти в душу клієнту – це зірвати джек-пот. А в нашому випадку – це гроші і репутація.

Я кивала, наче Марк мене бачить і розуміла, що таки так.. директор має рацію і я маю добре підготуватись до цієї зустрічі.

Домовилися з Марком, що зустріч відбудеться сьогодні о четвертій дня, попередньо попросила Наталю забрати Сашка до себе на цей, на що сусідка радо погодилась. Тому, я готувалась я к професійно, так і зовнішньо.. Господи, сто років не вбиралась в «костюм жінки»…