Розділ 3. Артур.

Дорога до офісу пролетіла, як у тумані. Мотор гудів рівно, а я їхав на автоматі, не помічаючи ані світлофорів, ані людей, що перебігали дорогу. Перед очима раз за разом спливала вона — роздратована, з мокрим пасмом волосся, що вибилося на щоку, з тими очима, які одночасно могли і вкусити, і розсміятися.

Я навіть зловив себе на тому, що усміхаюся, коли згадую, як вона грюкнула хвірткою.

Чортова жінка.

У холі офісу мене вже чекав Назар.

Він, як завжди, виглядав бездоганно — сорочка, годинник, посмішка, від якої наші адміністраторки втрачали голову.

— Ти виглядаєш так, ніби тебе щойно переїхав каток, — пожартував він, крокуючи за мною в кабінет. — Щось сталося?

— Нічого, — буркнув я і кинув ключі на стіл. — Просто… знайшов ту, що врятувала мені життя.

Назар підняв брови й сів навпроти.

— І?

Я на хвилину замовк. Хотів відповісти щось жартівливе, але не вийшло.

— І вона не така проста, як здавалося. — Я розстібнув піджак і сів у крісло. — Хочу знати про неї все. Повне досьє. Ім’я, прізвище, де працює, що за сім’я.

Назар фиркнув.

— Серйозно? Ти ж міг просто запросити її на каву.

— Це не твоя справа, — відрізав я. — Дізнайся. Мені треба знати, про неї все.

Друг тільки хмикнув, але я бачив, що вже обмірковує, як швидше дістати потрібну інформацію. Він любив такі завдання.

-- Невже великий, могутній і сонцесяйний наш король Артур таки вскочив у гречку? – пожартував друг. Але невдало, бо віхопив мого злісного погляду по самі яйця.

— Добре- добре, бос! – примирливо підняв обидві долоні до верху. -- Не гарячкуй, все зробимо, як в кращих домах Лондону і Парижу. Але спершу — робота.

І він розгорнув ноутбук, почав викладати зведення: статистику по клубах, нові абонементи, проблемні питання з ремонтом у двох залах. Я слухав, кивав у потрібних місцях, давав розпорядження, але десь на задньому плані мозок знову й знову повертався до неї.

Анна.

Вперта, різка, до біса приваблива.

Щось мені підказувало: ця історія тільки починається. А я опинився в самому епіцентрі любовного роману.