Глава 21 Там, де помер старий порядок

Валеріан дивився вниз ще кілька секунд, а тоді дуже спокійно сказав:

— Слухайте уважно.

— У них три точки, без яких ритуал не доживе до фінального замикання, — сказав Валеріан. — Перша: західна дуга зовнішнього кільця. Там іде головне вирівнювання. Друга: транспортна серцевина на правому возі. Третя: нижній провідник у шві, просто під центральною рамою. Якщо не ляжуть всі три, вони або втримають коло, або переграють нас на відкладеному запуску.

Тео дивився вниз так, ніби креслив у голові поверх живого поля.

— Західну дугу бачу, — сказав він. — Там дві опори і вузол на стику. Якщо зірвати верхній кріпильний сегмент, конструкція перекоситься.

— Це за тобою, — сказав Валеріан. — І Нікс із тобою. Ти ламаєш, а Вайлет тримає людей і магів на відстані.

— Є.

— Кастіан, лівий схил і старий шов під центральною рамою. Ти повинен дістатися провідника і розкрити камінь рівно настільки, щоб я міг вдарити по середині.

— Ближній підхід замінований. Піду через стару сигнальну перемичку.

— Підеш не сам, — сказала Міра.

Валеріан перевів на неї погляд.

— Ні, ти йдеш зі мною на центр.

— Я швидше в шві, ніж ти.

— Не про швидкість ідеться. Якщо там внизу потребуватимуть кров, мені треба, щоб ти була біля головного кільця, а не окремо від мене.

Вона вже хотіла сперечатися, але й сама побачила схему. Якщо старий шов відгукнеться на її рід посеред ритуалу, бічна лінія стане самогубством для всіх.

— Добре, — сказала вона.

— Рейвен, — Валеріан перевів очі на Ніка. — Правий край, транспортний віз і серцевина. Там буде брудно, близько і, найімовірніше, твій батько.

— Чудово.

— Не лізь до нього першим, поки не впаде серцевина.

— Знаю.

— Ні. — Голос Валеріана став жорсткішим. — Ти хочеш це знати. Але я кажу, що ти не лізеш. Якщо зараз підеш до нього раніше часу, ми всі просто помремо там, унизу.

Нік дивився на нього довгу секунду, потім повільно кивнув.

— Прийнято.

— Саєр, Тарен, Ельсір і його двоє стрільців — правий верхній край. Ріжете їхню охорону, не пускаєте підкріплення і не даєте вивести полонених у розлом.

— Це вже схоже на роботу.

— Не радій завчасно, — сказав Тарен.

Ельсір мовчки перевірив тятиву і подивився вниз так, ніби вже вибрав першу ціль.

— Я йду на центральне кільце, — сказав Валеріан. — Міра зі мною. Коли впадуть бічні опори, я зайду в шов і спробую зламати серце зсередини.

— Спробуєш?

— Якщо скажу, що зламаю, це буде брехня. Там старе вшите під нове. Я можу збити ритм або затримати його, але не обіцяю зриву з першого удару.

— Якщо не вистачить? — тихо спитала Нікс.

— Тоді будемо різати руками до останнього.

Більше ніхто не питав.

— І ще, — сказав він. — Якщо я скажу тобі відходити, Міро, ти відходиш.

Вона подивилася на нього.

— Якщо скажу я, ти теж.

У нього в очах промайнуло щось темне.

— Добре.

Нік тихо, майже без веселості сказав:

— Я так розумію, це і є наша версія ніжного ранкового побажання удачі.

— Заткнися, Рейвен, — буркнув Тео.

— Уже.

Валеріан підняв руку.

— На рахунок три.

— Раз.

Унизу маги біля зовнішнього кільця ще не підняли голів.

— Два.

Міра глянула на центральну раму і на темну постать старшого Рейвена збоку від неї.

— Три.

І першою полетіла стріла.

Ельсір випустив її без жодного зайвого руху. Вузький срібний наконечник увійшов у горло крайньому вартовому на правому схилі і той упав без крику.

Одночасно Тео кинув униз дві артефактні шайби. Вони розкрилися в польоті і злиплися на верхньому кріпленні західної дуги. Нікс вже була в русі, спускаючись до них по лівому краю, і на ходу пустила короткий темний імпульс у ближній магічний вузол. Той згас.

Кастіан зник ліворуч, майже злившись із руїнами сигнальної перемички.

Нік пішов правим краєм, низько, швидко, з небезпечною легкістю, яка в нього з’являлася тільки перед дуже брудною роботою.

Міра і Валеріан стрибнули в центр майже одночасно.

Схил сипався дрібним камінням, вітер бив у лице. Один із магів ще встиг обернутися до західної дуги, але Тео вже вибив перший сердечник, і конструкція перекосилася на пів долоні.

— Ламається! — гаркнув він.

— Тримай! — кинула Нікс, встромляючи ніж під ребро охоронцю, що вже нісся на нього збоку.

Міра в цей час добігла до нижнього краю центрального майданчика і відразу вдарила магією. Не в людей. У допоміжний контур, який підводив до рами чужий жах і смерть. Темна некромантська хвиля пішла по підлозі й заглушила одну з бічних ліній.

— Вони тут! — закричав хтось внизу.

Валеріан вже був на мості над швом. Ліва рука викинулась уперед, і холодне срібне світло лягло поперек головного каналу, яким вели живлення в центральну раму.

Цього вистачило, щоб фейрі в рамі рвучко підняв голову і захрипів.

— Горло! — крикнув Валеріан.

Ліворуч від рами на столі лежала людина: жива, прив’язана, з кров’ю на роті й першими знаками на грудях. Некромант вже підносив ніж до шиї.

Темний знак Міри вдарив чоловіка в лікоть і ніж вилетів з руки. У наступну секунду вона була біля столу і добила його. Другий маг кинув у неї лінію сили, але та не долетіла: Валеріан перехопив її на півходу і швирнув назад так, що того вдарило об дугу кільця.

Нік добіг до транспортного воза якраз тоді, коли до нього повернувся старший Рейвен. Навіть здалеку було видно, як вони впізнали одне одного.

Батько Ніка стояв рівно, ніби все досі йшло за його правилами: сивина на скронях, спокійне лице, тонкий жезл у руці. Поруч розверталися двоє магів.

— Не лізь! — гаркнув зверху Саєр, знімаючи стрілою одного з них.

Але старший Рейвен дивився тільки на сина.

Навіть серед крику, металу й рунного дзвону Міра почула його голос.