Глава 9 Коли герої помиляються: світло, що згасло

За годину вони знову зібралися в кімнаті. Ті самі стіни, ті самі ліжка, той самий стіл посередині, але тепер все тут ніби вимерло. Ще вчора сперечалися, сміялися, гримали чашками, а Нік із Тео мало не билися об заклад, чия теорія розвалиться першою.

Тепер ніхто навіть не пробував жартувати.

Нік стояв біля столу, впершись долонями в край. Нікс сиділа на підвіконні, торкаючись холодного скла. Тео лежав на ліжку з блокнотом і перегортав сторінки лише для того, щоб зайняти руки. Ільва міряла кімнату кроками від шафи до вікна. Кастіан чергував біля дверей. Міра сиділа на самому краю стільця й знала: рано чи пізно всі подивляться на неї.

Тому вона просто почала говорити.

Розповіла все, що почула: про розвідку, мережу, Валеріана, Ронда. Говорила рівно, без поспіху, хоча в горлі пересихало, і кілька разів їй довелося ковтнути повітря перед наступним реченням.

Коли вона замовкла, в кімнаті запала тиша. Навіть Ільва перестала ходити.

Першим заговорив Нік.

— Тобто ректор буквально сказав: не лізьте?

— Так, — відповіла Міра.

— І розвідка вже забрала мережу?

— Так.

Він глянув на інших.

— А єдиний, хто вислизнув, — Ронд.

— Саме він, — кивнула Нікс.

Ільва вперлася руками в боки.

— Це погано.

— Дякуємо, капітан очевидність, — буркнув Нік.

— Ні, я серйозно. Це дуже погано.

Тео підняв очі від блокнота.

— Якщо він утік, то вже знає, що за ним полюють.

— І що мережа розкрита, — тихо додала Міра.

Нік потер лоба.

— Отже, він прибере все, що може вивести на нього.

І тут Міру прошила проста думка.

— Майстерні.

Тео кивнув одразу.

— Якщо там лишились дублікати схем стабілізації...

— ...він їх спалить, — закінчила Нікс.

— Або забере, — додав Кастіан.

Нік скривився.

— Прекрасно. Це навіть гірше.

Ільва вже тягнулася до плаща.

— Треба перевірити.

Кастіан повернув голову.

— Валеріан заборонив.

— Валеріан не знає, що саме там може лежати, — відрізала Ільва, застібаючи плащ.

— Він знає більше за нас, — спокійно сказав Кастіан.

Нік кілька секунд мовчав.

— Але якщо Ронд все знищить, ми ніколи не зрозуміємо, що саме планував Крейн.

Тео провів рукою по волоссю.

— Нам навіть не треба нічого робити. Просто глянути. П’ять хвилин.

— П’ять хвилин, — кивнула Ільва.

Нікс сповзла з підвіконня й поправила рукав куртки так, ніби вже давно все вирішила.

Кастіан подивився на Ільву, Тео, Ніка, потім на Міру і тихо видихнув.

— Добре. Але якщо там хтось є, одразу розвертаємося. Без героїзму.

— Без героїзму, — повторив Нік.

Ніхто з них у це не повірив.

Уночі лабораторні майстерні майже завжди стояли темні, але цей коридор був зовсім мертвий. Холодний, порожній, із запахом пилу, металу й мастила.

Біля дверей Нік різко озирнувся через плече. Позаду тягнувся темний кам’яний коридор, і там нікого не було.

Він витяг із кишені тонку відмичку.

— Нагадаю, якщо нас піймають, я скажу, що це була ваша ідея.

Нікс закотила очі.

— Це була твоя ідея. І ти це чудово знаєш.

Замок клацнув. У тиші звук прозвучав надто голосно.

Нік ковзнув всередину першим, пригнувся, зробив два кроки й завмер.

— Чисто, — прошепотів він.

Вони зайшли слідом, обережно зачинили двері й одразу зрозуміли: тут вже побували.

Ящики були висунуті.
Папери валялися на підлозі.
Деякі — розтоптані.
Шафи стояли роззявлені навстіж.

— Чорт... — видихнув Нік.

Тео вже був біля столу. Креслення лежали безладною купою. Він схопив один аркуш, другий, третій, перегортав швидко й нервово.

— Де... Де...

Раптом він завмер.

— Ні.

Міра підійшла ближче.

— Що?

Тео мовчки простягнув їй аркуш.

— Це контур Крейна. Стабілізаційний.

Ільва нахилилася над столом.

— Ти впевнений?

— Абсолютно.

Він перегорнув ще кілька схем, і Міра побачила, як із його обличчя сходить колір.

— Боги...

— Що? — спитала вона.

Тео підняв голову.

— Він збирається відкрити стабільний розлом.

Навіть Нік перестав рухатися.

— Де? — видихнула Нікс.

— Під Цитаделлю.

— Катакомби, — прошепотів Нік.

— Якщо там відкриється розлом... — почала Міра.

— Академія просто провалиться, — договорив Кастіан.

І саме тоді в коридорі пролунали кроки.

Далеко, але швидко.

Нік рвучко повернувся до дверей.

— Хтось біжить у бік катакомб.

Ільва вже витягла меч.

— Схоже, він був тут, коли ми прийшли.

Міра глянула в темний прохід до сходів і відчула, що пальці в неї крижані.

— Йдемо.

Сходи до катакомб були старі. Камінь стерся від тисяч кроків, краї сходинок кришилися під ногами. Світляк Тео висів над ними блідою кулею і ледве розганяв темряву. Зі стелі капала вода.

Попереду майнула тінь.

— Стій! — крикнув Нік.

Фігура різко обернулася.

Ронд.

У напівтемряві його очі блищали холодно.

— Ідіоти. Я думав, це буде розвідка. А це всього лише студенти.

Кастіан ступив уперед.

— Кінець.

Ронд тихо засміявся.

— Ви навіть не розумієте, у що лізете.

У долонях Міри зібралася магія.

— Відійди від контуру.

Ронд подивився на неї уважніше, і його усмішка стала ширшою.

— О. Тепер зрозумів. Ґрімм.

Серце Міри на мить збилося.

— Що?

— Ти навіть не знаєш, так?

— Не знаю чого?

— Що твої батьки загинули через нього.

У грудях у неї різко стиснулося.

— Через кого?

Ронд дивився просто їй у вічі.

— Через де Морте.

І в ту ж мить він активував контур.

Земля під Цитаделлю здригнулася. Темні лінії на підлозі спалахнули й побігли по каменю, змикаючись у велике коло. Повітря в центрі зали стало густим, у вухах з’явився тиск.