Дія п'ята

Настя (підстрибує з місця та біжить до авансцени). Ура! Мені такий сон наснився. (Розводить руками.) Блакитне безмежне море. (Сідає та гладить підлогу.) Теплий пісок. (Встає та, прикладаючи долоню до лоба, дивиться вдалечінь.) Білий пароплав. Я так про це мрію. (Починає бігати навкруги парт.)
Марко (лежачи на парті, спостерігає за нею). Ех, подруго, якщо все закінчилось, то почнуться нудні уроки з нудними вчилками.
Настрій Насті змінюється, вона сідає на стілець навпроти Микити.
Нічний Сторож (повертає до кишені ліхтарик). Це не скоро відбудеться.
Марко (здивовано, підіймається та сідає на парту). Ви хто?
Нічний Сторож (поважно). Я та, яка приходить до школи, коли ти засинаєш вдома, та йде, коли ти прокидаєшся.
Христина (лежачи на спині, піднімається). Як дух школи.
Нічний сторож (поважно). Він самий, дух школи. Усе життя їй віддала. (Повертається до Завуча.) Скільки я натерпілась по дорозі. (Завучу.) Святі угодники. (Хапається руками за голову.) Школа вся зруйнована. Навіть моя кімнатка завалена. Дивлюсь, у підвалі світло. Я до першого входу в підвал, він наполовину завалений.
Слюсар (напівсонний сідає на сходи). Я ж казав, що треба трохи зусиль, і ми вільні.
Микита (лежачи, дістає телефон, тримає його над собою). Дорогі підписники, ось і підійшли до завершення наші, тобто мої пригоди. (Марко штовхає його у бік.) Що?
Марко (серйозно). У тебе телефон розряджений.
Микита (перелякано, здивовано). Ах, так! Звичка. (Сідає біля Марка.)
Дарина (встає та допомагає Христині). Ну що, подруго, збулося твоє пророцтво. (Та мовчки киває.)
Дарина, позіхаючи, йде до парт. Марко тягнеться до неї, вона його відштовхує.
Марко (ошелешено). За що?
Дарина (гидливо). Набрид ти мені.
Підходить до Вчительки, тримає її за плечі, та опускає обличчя в її волосся.
Вчителька (погладжуючи руки Дарини, тихо). Вийдемо, я усе розповім.
Дарина (дорослим голосом). Хай усі таємниці залишаться у підвальній ночі.
Іван встає неохоче, трохи не роздавивши власний телефон.
Іван (мружачись та крутячи головою). Що трапилось?
Марко (зістрибує з парти та сідає поряд з Іваном). Усе завершилось! (Показує вгору.) Там усе кінчилося! (Підіймає з підлоги телефон.) По ньому сказали, що наступив мир!
Іван (забирає свій телефон). Це добре.
Христина струшує пилюку з одягу, підходить та поправляє годинник, сідає біля Насті.
Іван (прибирає телефон). Мені наснилось, що я навчаюся в інституті.
Христина (підпираючи обличчя долонями). Ти навіть уві сні навчаєшся.
Нічний сторож (здивовано повертається до годинника). Ой, що, годинник запрацював? Він зупинився коли…
Завуч (не дає їй договорити, показує на Слюсаря). Він полагодив.
Слюсар встає, махає рукою, бере монтировку та несе її до іншого приладдя.
Завуч (встає та командним голосом). Усі готові? (Не очікуючи відповіді, Нічному сторожу.) Виводь нас звідси!
Нічний Сторож (бурчить по-старечому, прямує до виходу №2). Звикла командувати. Над ким командувати? Над однією вчилкою та шістьома дітьми? (Дістає ліхтарик та виходить через вихід №2.)
Микита (зістрибує з парти та біжить до виходу №2). Ну, нарешті.
Завуч (зупиняє його). А ковдра?
Микита ображено повертається до парт та збирає ковдру.
Нічний сторож (з-за сцени). Ну, де ж ви?
Завуч (грубо). Зачекайте!
Христина встає, збирає ковдру, забирає чохол з гітарою та йде до Завуча.
Завуч (забирає ковдру та кладе її на стілець біля виходу). До зустрічі у новому світі!
Христина (махає рукою до зали для глядачів). Прощавайте, привиди. (Виходить через вихід №2.)
Слюсар (збирає ковдру Насті). Ось ти і дочекалась свого білого пароплава.
Настя підбігає до Слюсаря, обнімає його, забирає ковдру та спокійно віддає її завучу, з сумним виглядом прямує до виходу №2.
Марко збирає дві ковдри та віддає їх Дарині, яка все ще тримає Вчительку за плече, допомагає встати їй. Так, тримаючись за руки, вони підходять до Завуча.
Іван (схвильовано). А де підручник?
Вчителька (забирає ковдри у Дарини та кладе їх до інших). Ти на ньому спав. (Завучу). Ми ще поговоримо. (Прямує до виходу №2, тримаючи Дарину за руку.)
Завуч (сумно). Добре. (Весело.) Хлопці, покваптесь.
Іван знаходить підручник та пхає його під пахву.
Микита (віддає погано складену ковдру Завучу та, махаючи руками, прямує до виходу №2). Прощавай, підвал.
Слюсар (Івану, який в задумі, з ковдрою та книгою, йде до виходу №1). Ти куди?
Іван (перелякано, повертається). Ах, так. (Кладе ковдру на стілець та виходить через вихід №2.)
Марко мовчки підходить, збирає ковдру Дарини в кутку, кладе її до інших та прямує через вихід №2.
Завуч (оглядає сцену). Ну, хлопці, щось та залишать. (Збирає останню ковдру на партах, Слюсареві.) А ви чого стовбуром стоїте?
Слюсар (збирає осатаню ковдру). Капітан останній полишає корабель! (Забирає у Завуча ковдру.) А ви йдіть! (Тримаючи її за плечі проводжає її до виходу №2.)