Дія друга

Вмикається світло. Усі лежать на підлозі, як їх застав вибух. Марко собою закриває Дарину, Вчителька – Настю, Слюсар – Завуча, Христина – гітару. Микита в позі ембріона, закриває руками голову. Лише Іван невимушено сидить на стільці, читає підручник, розриває тишу шелестінням сторінок, у нього вдягнені навушники.
Першим виходить із шоку Микита, підводиться, сідає на підлогу, дістає з кишені телефон.
Микита (стримуючи посмішку). Ну й екстремальний стрим. (Дивиться на телефон.) Де зв'язок? У мене нема зв’язку! (Настрій у нього змінюється.)
Наступним підводиться Слюсар.
Слюсар (Завучу). Вибачте, пані.
Встає на ноги та біжить до виходу №1, намагається відчинити двері.
Завуч підводиться на ноги, поправляє одяг та зачіску.
Завуч (лагідним голосом). Усі живі?
Марко (лежачи на Дарині). Так.
Дарина перевертає Марка на спину та лягає на нього зверху.
Дарина (ніжним голосом). Ось так лежала б та лежала.
Вчителька (допомагає встати Насті). Дарино!
Дарина (підводиться). Встаю я, встаю.
Дарина встає та підходить до Івана.
Дарина (штовхає Івана). Агов, Ваню, ти з нами?
Іван (дістає навушники). Що трапилося?
Дарина (піднімає руки догори). Так, нічого, завалило.
Іван (спокійно). Нічого, так нічого! (Вставляє навушники та продовжує читати підручник.)
Христина підводиться, сідає на своє місце, відсуває стілець ближче до задньої стіни.
Марко (лежачі на спині, щось шукає у кишені). Де мій телефон?
Вчителька (підходить до Марка, штовхає його у бік, протягує йому телефон). Тримай, зятьок! Лише музику не вмикай!
Марко (награно). Мерсі! Так точно! (Різко встає з полу, займає своє місце, дивиться в телефон, Микиті.) Чуєш, Микитос! У мене теж нема зв’язку!
Микита (тим часом дивиться в телефон, награно сумним голосом). Перший день зачинені. Без харчів, без води! Усі поки живі! (Показуючи, що плаче). Хто дивиться, врятуйте нас! (Плачучи, підходить до слюсаря). А ось наш рятівник! Ви ж врятуєте нас?
Слюсар нявчить у відповідь, намагається відчинити двері.
Вчителька (сідає біля Івана, суворим голосом). Не заважай людині виконувати свою роботу.
Микита (з задоволеним видом прямує до свого місця). Класний відос зняв.
Марко (з цікавістю, сідає біля Микити). Дай подивитися!
Дарина сідає біля Марка та обнімає його. Усі дивляться в Микитин телефон.
Настя підбігає до Слюсаря та смикає його за край одягу.
Настя (жалісним голосом). Дядечку, ви мені обіцяли блакитне море, білий пароплав. (Ображено.) Де вони?
Слюсар (сідає біля Насті та обнімає її). Насте, зараз відчинимо двері та будуть тобі і море, і білий пароплав. (Показує на монтировку. Настя біжить за приладдям Слюсаря та залишається йому допомагати).
Завуч (нервово ходить з одного кінця сцени до іншого). Нас обов’язково врятують! Мій чоловік вже розшукує нас, він підняв усіх, нас… мене врятують! (Говорить знервовано, плутано.) Стоп! (Зупиняється, підходить до слюсаря, стукає по плечу.) Шановний, у підвалі два виходи. Може, знайдемо інший?
Слюсар (збирається вдарити залізним прутом по дверях). Йдіть звідси, пані!
Настя поряд схвально киває.
Завуч (ображено). Як ви зі мною розмовляєте?
Слюсар (кладе монтировку). Пані, по-перше, він далеко та, можливо, завалена дорога до нього, по-друге, йдіть звідси. Не заважайте!
Завуч демонстративно бере стілець біля Вчительки та ображено сідає біля Христини.
Марку набридло дивитися відео у Микити, він повертається, дістає свій телефон та гучно вмикає музику на телефоні.
Вчителька (злобно). Що, Марко, помирати, так з музикою?
У цей час Слюсар сильно б’є по дверях, чутно звук ударів каміння об двері.
Настя (перелякано). Ой, що це?
Марко (голосно, з сарказмом). У неї (показує вбік Вчительки рукою) почуття гумору впало!
Дарина голосно сміється.
Слюсар. Насте, не лякайся, це гарний знак, двері не повністю завалені, ми піддінемо тут, тут, і утвориться лаз, та ми вийдемо звідси!
Лунає далекий вибух, гасне світло. Світиться екран у Івана.
Голос радіо. Громадяни міста Зетськ, унаслідок обстрілу була зруйнована міська школа. Нибурійці тримають оборону.
Гасне екран у Івана.