Глава70 Битва

Величезна тінь накрила їх, поглинувши все світло навколо. Місяць згас, зірки зникли. Небо наче затягло чорною, живою хмарою. Темпсі інстинктивно підняв меч і закрив собою Гориславу, притискаючи її до грудей. Його очі зі страхом вглядалися в темряву, що виростала перед ним - звідти повільно, мов із самого ядра пекла, вилазило справжнє обличчя короля вампірів.

Це вже не був Путимир. Те, що постало перед ними, було втіленням люті, ненависті і прокляття. Крила, що колись могли бути руками, зчорнілі щупальця, тіло, що змінювало форму прямо на очах. Його череп був схожий на витягнуту вовчу морду, а щелепа розкривалася до неможливого розміру, демонструючи десятки загнутих іклів. Істота реготала - низько, хрипко, мов сам вулкан сміявся з їхньої відваги.

Горислава скрикнула й кинулась тікати. Темпсі не вагаючись метнувся слідом - йому не впоратися з такою силою самотужки. Земля почала тремтіти під ногами. З тріщин прорвався багряний вогонь, вихоплюючись вгору, наче пекло хотіло поглинути їх обох.

Горислава посковзнулася на обсипаному попелі й впала. Темпсі зупинився поруч, одразу ж опустившись біля неї, притискаючи до себе. Світ знову змінився. Навколо зникли руїни, ліс, все. Вони стояли посеред крихітного кам'яного острова, оточеного киплячими потоками лави. Дим і важка пара здіймались у небо, заволікаючи його темною завісою.

Темпсі ковтнув клубок у горлі. Його груди піднімались і опускались у рваному ритмі. Горислава тулилась до нього, її пальці міцно вчепилися в його плечі.

Перед ними, виростаючи, мов гірський хребет, знову постало чудовисько.

- Забирайся геть! - крикнув він, здіймаючи меч. - Забирайся геть! Залиш нас у спокої!

Звір лише розсміявся. Регіт його зривався язиками полум'я.

- Дурний, самовпевнений хлопчисько, - прохрипіла істота, наближаючись. - Як ти смієш наказувати мені?

І вона рвонула вперед.

Темпсі різко відштовхнув Гориславу й сам ледь устиг ухилитися. Щупальце з шипами розбило камінь там, де мить тому була його голова. Хлопець не зволікав - він кинувся вперед, зробивши хибний рух убік, і несподівано, з усією люттю та відчаєм, рубонув мечем по одній із чудовиськових кінцівок.

Чорна, густюща рідина з бризком розлетілася довкола, з шипінням випаровуючись на розпеченому камені.

Звір завив. Його рев був таким потужним, що з лави здійнялася хвиля полум'я. І тоді він кинувся на Темпсі.

Усе сталося блискавично. Щупальце обвило його ноги, смикнуло - хлопець втратив рівновагу й впав. Він з усіх сил спробував відсахнутися, відрубати отруйний відросток, але наступне щупальце вже захопило його руку. Потім інше - стисло груди. Він бився, кричав, але тіло було скуто.

Меч вислизнув з пальців і з глухим дзвоном упав на вкриту попелом землю.

Темпсі захлинувся вогким повітрям. Його очі шукали Гориславу - вона кричала, намагалась щось зробити. Та між ними була прірва, створена жахом, силою і темрявою.

Король вампірів завис над Темпсі.

- Ось і кінець, обранцю, - прошипів він. - Навіть пророки іноді помиляються.

Істота розкрила пащу.

І все раптом завмерло.

Чудовисько з тріумфальним завиванням здійняло Темпсі в повітря, мов трофей. Його обплутані кінцівки тремтіли в смертельних обіймах, а очі згасали, ніби зірки, що от-от впадуть з неба.

- Тепер тобі кінець... - прохрипіло воно, підносячи скривавлене тіло до своєї гігантської пащі, вщерть наповненої брудними, викривленими іклами. Подих істоти був гарячим і смердючим, як саме пекло.

І тут з тіні вийшла вона.

Горислава. Її погляд - сталевий, як клинок у руці. Вона більше не чекала дива. Вона була ним.

Підхопивши меч із попелу, дівчина з криком кинулася вперед. Удар - сильний, безжальний - розсік одне зі щупалець. Смердюча чорна рідина бризнула у повітря, і чудовисько завило, зриваючи небо своїм криком. Воно шарпнулося, намагаючись зловити дівчину, але не відпускало Темпсі, стискаючи його ще дужче.

- ВІДПУСТИ ЙОГО! - з її вуст зірвалося не прохання, а наказ.

І знову меч описав дугу. Цього разу влучив просто в тулуб - там, де мало би бути серце. Тіло істоти здригнулося від болю, і Темпсі, мов лялька, безвольно впав додолу. Горислава впала на коліна поряд.

Хлопець не рухався. Його груди не здіймались. Тонка цівка крові повільно стікала з куточка губ по біло-сірій щоці.

- Ти вбив його... - прохрипіла вона, ледве стримуючи ридання. Її пальці затремтіли на руків'ї меча.

- Так! - загарчало чудовисько. - Він здох. А ти, красуне... будеш наступною.

Чорна плоть істоти знову почала тремтіти, перекручуватись, стікати з кісток. Його тіло згорбилося, крила виросли з плечей, кістки тріщали, змінюючи форму. І ось перед нею вже не стояло чудовисько - тепер це була гігантська, кошмарна летюча миша з розкритими крилами, яка висіла над нею, мов смерть.

Горислава завмерла. Страх, мов лід, скував тіло. Вона заплющила очі, коли смертоносне створіння знизилось до неї. Її шкіра відчула його гарячий, гнильний подих...

І в цю мить - удар.

Темпсі.

Він підвівся мов тінь із пекла. Його руки більше не тремтіли. Він схопив її руку - ту, що стискала меч - і спрямував лезо точно в груди звіра. Удар пройшов глибоко, аж до самої кістки. Кров - густа, чорно-зелена - вдарила фонтаном.

Звір захитався. Завив. Голос, сповнений люті, болю й жаху, зірвався в небо, мов прокляття, здатне розколоти світ. Простір довкола здригнувся, захитався - як і світ, який вони створили. Час розвалювався на уламки.

Тіло вампіра повільно, важко, наче гора, впало на Темпсі.

Хлопець загримів на землю, спробував виштовхнути з себе мертвий тягар, та сили знову зрадили його. Його пальці сіпнулися, але зразу ослабли.

- Темпсі! - закричала Горислава, вже отямившись. Вона кинулася до нього, схопила за руку і щосили потягнула. - Тримайся!

Вона боролася з мертвою вагою, підкладала плече, стискала зуби від болю, але не здавалася. Нарешті, з ривком, їй вдалося витягти його з-під зламаного, ще теплого тіла упиря.