Глава65 зустріч з братом

- Його Величність король Гордомисл із принцесою Гориславою, - проголосив глашатай.

Майже одразу двері розчахнулися, впускаючи до камери нових гостей.

Король увійшов першим - високий, із суворими, закам'янілими рисами. Його мантія тихо шурхотіла при кожному кроці. За ним ішла юна дівчина в темно-синій сукні, обшитій тонкими золотими нитками. Горислава. Принцеса.

Денис мимоволі затримав на ній погляд. Вона не вписувалася в жоден з образів, які він колись уявляв. Не казкова фея і не холодна мармурова постать з портрета. Жива. Надто жива для цього місця.

Повненька, з м'якими рисами, вона здавалася дивно земною. Вогняне волосся, заплетене в складні коси, тремтіло разом зі стрічками й камінцями. На мить їхні погляди зустрілися - сіро-зелені очі, глибокі й насторожені. Вона швидко відвела погляд, але Денис встиг відчути - двір її ще не зламав.

Принцеса міцно стискала руку своєї служниці - кремезної, в простому вбранні. Та трималася напружено, майже насторожено. В її рухах було щось знайоме. Наче вона боялася видати себе.

Громобой уже схилився в поклоні.

Король і принцеса сіли в крісла, принесені слугами. Повітря в камері змінилося - стало важчим, наповненим очікуванням. Наче сцена була готова до вистави, ролі роздані - і лише Денис не знав, яку відведено йому.

Громобой випростався, обличчя його напружилося.

- Ваша Величність, - почав він урочисто. - Перед вами - зрадники й змовники, що обманом проникли до столиці. Їхня мета - замах на корону й узурпація влади.

Король підняв руку. Громобой замовк.

Гордомисл підвівся неквапно. Його погляд ковзнув по Темпсі - і в ту ж мить щось у ньому зламалося. Страх. Короткий, дикий. Примара з минулого. Але майже одразу він потонув у ненависті.

Темпсі стояв нерухомо. Лише м'яз на щоці сіпнувся.

Принцеса сиділа, не підіймаючи очей. Пальці стискали тканину сукні так сильно, що суглоби побіліли.

Король зупинився перед рудоволосим юнаком.

- Марк... - прошепотів він.

Темпсі здригнувся. Повільно підняв голову. Це ім'я - поховане, забуте - прозвучало з вуст того, хто колись був найближчим.

Він шукав у погляді брата каяття. Але бачив лише холод... і заздрість.

Гордомисл різко схопив його за підборіддя.

- Ти повернувся по помсту?

- Ні, - відповів Темпсі просто.

Спокійно. Гідно.

Це розлютило короля більше, ніж крик чи спротив.

- Ти не змінився, - прошипів він. - Тобі давно мало бути за сімдесят.

Темпсі мовчав. Остання надія згасла. Перед ним стояв не брат - лише володар, спотворений владою.

- Ваша Величність, - втрутився Громобой. - Цей хлопець - його співучасник. Дозвольте розпочати допит.

Король відпустив Темпсі й витер пальці об мантію.

- Починайте.

- На дибу його, - наказав Громобой.

Вартові діяли швидко. Темпсі не пручався. Його повели до дерев'яного пристрою в кутку. Він ішов рівно, з високо піднятою головою. Страху в його очах не було - лише втома.

Горислава зблідла.

- Дозвольте мені піти... - прошепотіла вона.

- Залишайся, - відповів король холодно. - Тобі корисно це побачити.

Він стис її руку. Принцеса завмерла. Служниця дивилася на Темпсі, не кліпаючи - у її погляді читалося щось надто особисте.

Темпсі прив'язали. Його тіло напружилося, жили проступили під шкірою. Він мовчав.

Рудий Кіт узявся за механізм. Скрегіт металу прорізав тишу.

Темпсі здригнувся. З його грудей вирвався приглушений стогін. Він стискав губи, не даючи крикові вирватися назовні.

Денис дивився, не в змозі відвести погляду.

І раптом - глухий стук.

Принцеса лежала на підлозі.

- Моя пані! - вигукнула служниця й кинулася до неї.

Цей голос.

Денис затамував подих. Серце вдарилося об ребра.

Максим.

Він тут.

Полегшення накотило хвилею - гостре, болюче. Отже, не зрадив. Не втік.

Принцесу привели до тями. Її посадили в крісло. Вона була бліда, погляд - розгублений.

- Надто вразлива, - солодко мовив Громобой. - Знепритомніла через звичайного злочинця.

- Це нормально, - рівно відповіла служниця. - Нормально - непритомніти від жорстокості.

У її голосі бриніла холодна лють.

- Замовкни! - рявкнув Громобой. - А то опинишся на його місці.

Він вказав на Темпсі.

Той висів непритомний. Голова безвільно схилилася, волосся затуляло обличчя, перекривлене болем.
- Прошу не забувати, що вона моя служниця. І лише я вирішую - карати її чи ні, - твердо промовила Горислава, не зводячи погляду зі слідчого.

Її голос більше не тремтів. У ньому з'явився холод - той самий, що буває в людях, які перестають боятися.

- Звісно, Ваша Високосте, - Громобой уклонився, надто чемно. - Та вам варто пильніше стежити за поведінкою прислуги. Надмірна емоційність у таких місцях - небезпечна.

- Я поговорю з нею, - відрізала принцеса. - А тепер дозвольте мені піти. Я вже все побачила.

Вона рвучко підвелася, але не встигла зробити й кроку - рука короля з несподіваною силою лягла їй на плече.

- Побачила, але не почула, - різко сказав Гордомисл. - Майбутня королева повинна знати, як поводяться з ворогами.

- З ворогами? - Горислава повільно повернулася до нього. - Я бачу лише двох хлопців, яких позбавили можливості захистити себе.

Король зблід від люті, та промовчав.

- Ваша Високосте, - втрутився Громобой, м'яко, майже улесливо, - істина не завжди виглядає так, як здається на перший погляд. Раджу вам залишитися й почути їхні зізнання.

Горислава перевела погляд на Темпсі. Той висів безвільно, голова схилилася, обличчя ховало волосся.

- Боюся, що після такої «розмови» він уже нічого не скаже, - тихо мовила вона. - Дозвольте мені повернутися до покоїв.

Кілька довгих митей Гордомисл мовчав. Потім кивнув - важко, неохоче.

Принцеса підвелася з гідністю, якої тут не мало бути, і, не озираючись, рушила до виходу. Служниця пішла слідом. Двері зачинилися глухо - ніби відрізали ще один шмат тиші.