Глава 60 Корчма

Хлопець і дівчина переступили поріг корчми, і одразу стали об'єктом зацікавлення для небагатьох відвідувачів, що мовчки пили своє пиво. У закладі панувала дивна, напружена тиша, незвична для подібних місць. Ні п'яного реготу, ні гучних розмов, лише тьмяне світло каганців, запах дешевого тютюну й гіркий дим від люльок, що розвішувався у повітрі, наче павутиння.

Молоді люди несміливо рушили до вільного столика, а таких тут було вдосталь. Чоловіки проводили їх поглядами, пильними й мовчазними, немов оцінювали здобич. Потім знову втупилися у свої кухлі.

Один лише не відвів очей.

У кутку, майже зливаючись із тінню, сидів кремезний чоловік у темному каптурі. Пес. Так його називали, і не без причини. Пес не закохався в руду красуню з першого погляду. Насправді йому більше до вподоби були хлопці, хоча про те, щоб зазіхнути на її супутника - мови бути не могло. Надто ризиковано. Хлопець хоч і здавався безпорадним, проте під плащем уважно приховував меч, і Пес знав, як виглядає справжня загроза.

А от дівчина... Вона могла стати для нього шансом. Живий товар із гір швидко розійшовся, а гроші давно осіли в кишенях корчмаря. Якщо пощастить, ця вечірня пригода може стати вигідною. Він знову зиркнув на руду. Суто для оцінки.

Вона помітила. Щось прошепотіла своєму супутникові, кивнувши в його бік. Її очі на мить зустрілися з його, і Пес здригнувся. В глибоких, крижаних зіницях палав хижий вогник. Він різко опустив погляд. Щось у цій парі було... не так. І це "не так" бентежило.

Хлопець судячи з простого, але добротного одяг міг бути кимось заможним, можливо, навіть шляхтичем. А дівчина... Її вбрання з дешевої тканини, надто відверте, як для селянки, й надто вільне, як для пані. Містянка, що потрапила в тенета гарного обличчя? Якщо це так, хлопець незабаром її покине, щойно отримає бажане. І навряд чи шукатиме її, якщо вона зникне.

У Пса зародився план.

- Той тип у кутку... - тихо прошепотів Темпсі, нахиляючись до Яромира. - Дивиться на мене, ніби з'їсти хоче.

Яромир лукаво посміхнувся й зробив ковток пива.

- Ти дуже приваблива дівчина, - з притиском вимовив він, не відводячи погляду. - Справжня красуня. І він - не єдиний, хто поклав на тебе око.

- Замовкни, - просичав Темпсі й зло вп'явся зубами в шмат сухого хліба. - Це ти мав переодягнутись, а не я. От тоді й посміялися б від душі.

- Це тебе, а не мене розшукують королівські вартові, - спокійно нагадав Яромир.

Темпсі знітився, опустив очі й мимоволі поглянув на свої руки - порізані, понівечені тортурами. Пальці тремтіли.

- Тобі треба поїсти.

- Не хочу.

Темпсі відсунув кухоль. Ковток пива не приніс полегшення - лише ще більше загострив відчуття тривоги. Він кинув погляд у бік чоловіка в каптурі. Той удавав, що зайнятий їжею, та очі не раз ковзали в їхній бік - занадто довго, занадто оцінююче. Коли їхні погляди зустрілися, чоловік нахабно підморгнув і посміхнувся. Темпсі стиснувся. Щось у тому типі було огидно знайомим - хиже, як у павука, що терпляче чекає на здобич.

Він схопив Яромира за руку.

- Пішли звідси. Мені це місце не до вподоби.

Яромир не сперечався. Вони швидко підвелися, розрахувалися і попрямували до дверей.

Та вийти їм не судилося.

Щойно вони наблизилися до виходу, двері з гуркотом розчахнулися, і в корчму увійшли солдати. Пильні, озброєні, з обличчями тих, хто вже звик шукати - і знаходити. Їхні очі ковзали по відвідувачах, ковтаючи кожну деталь.

Погляд одного з вартових зупинився на Темпсі. Хлопець, збліднувши, зробив крок назад, намагаючись сховатися в напівтемряві.

Яромир миттєво зреагував - схопив його за плечі і м'яко, але рішуче посадив на лаву.

- Що ж ти, крихітко, знітилась? - гучно промовив він і, не гаючи ні секунди, нахилився й припав до його вуст у поцілунку. Гарячому, демонстративному.

Темпсі аж здригнувся, але втримався, зрозумівши намір друга.

Солдати зупинилися. Один з них навіть підійшов ближче, розглядаючи пару з неприхованим задоволенням.

- Рано для таких утіх, чи не так? - глузливо кинув він, поклавши важку руку на плече Яромира.

Той мимоволі здригнувся, а Темпсі швидко натягнув каптур на обличчя, намагаючись сховати риси.

Солдат по-своєму витлумачив цю реакцію. Посміхнувся. Протягнув руку й грубо схопив Темпсі за підборіддя, змусивши підняти голову.

- Повія, так? Торгуєш тілом?

Обличчя Темпсі зайняв рум'янець. Очі - додолу.

- Так, пане, - поспішно озвався Яромир. - Я заплатив цій дівці за дві години втіхи. І не маю бажання витрачати цей час на балачки.

- Мудро, - схвалив солдат, розглядаючи Темпсі. - Хоча дивно... Я знаю всіх дівок у цьому місті. А тебе бачу вперше. Ти новенька?

Темпсі ледь помітно кивнув.

- А хто твій господар, лялечко? На кого працюєш?

Рука солдата повільно ковзнула по волоссю, потім по щоці - саме туди, куди, за словами Яромира, завжди лізуть чоловіки. Темпсі здригнувся і злякано відсахнувся.

Його серце гупало в грудях як молот. Ще трохи - і той полізе під плащ, і тоді все буде втрачено. Меч, обличчя, голос - усе видасть його.

Солдат посміхнувся задоволено. Він вирішив, що дівка просто сором'язлива.

- Щось ти надто сором'язлива, як для своєї професії, - солдат говорив м'яко, навіть поблажливо, але в його голосі вже зринала загроза. - І, підозрюю, працюєш ти без дозволу пані Таргани, га? Вирішила трохи підзаробити на жіночі дрібнички?

Він знову нахилився ближче, вдихаючи аромат з її волосся, торкнувся пальцями її вуст.

- Знаєш, якщо про це дізнається пані Таргана, то тобі непереливки. В кращому разі вона змусить тебе працювати за кусень запліснявілого хліба та кварту тухлої води. Але я - добрий чоловік. У мене є... пропозиція.

Його пальці лишили легкий слід на обличчі Темпсі. Той ледве стримався, щоб не вдарити. Кров шуміла в скронях.

- Через годинку моє чергування закінчується. Чекатиму тебе на розі, біля крамниці бондаря. Якщо не прийдеш - я тебе сам знайду. І тоді, повір, все буде не так приємно. Ти мене зрозуміла?