Глава 40 Напад

Дні шли за днями. І якби Темпсі не намагався допитати Хухляка всі його зусилля закінчувалися невдачею. Той вперто мовчав і лише злісно сичав у відповідь. 
Якоїсь ночі його розбудив Яромир. Темпсі спочатку злякався , вирішивши спросоння, що то Хухляк вирішив добити його. Князь обережно затулив йому рукою рот , щоб той бува не закричав і не розбудив Хухляка який спав скрутившись в своєму куточкові. 
- Послухай...- Зашепотів Яромир не поспішаючи забрати руку з його рота. - Я тут зумів підкупити охоронців і післязавтра нам допоможуть втекти з цього клятого місця. Та ти повинен допомогти мені врятувати Зореславу. Зрозумів мене? 
Темпсі обережно кивнув. Йому важко було повірити в те , що можливо зовсім скоро його страждання закінчаться і він знову буде вільним. 
- Добре. Тоді ти повинен бути готовим. 
Яромир кинув на Хухляка погляд, той спокійно продовжував сопіти. Більше він нічого не сказав, а Темпсі вирішив не допитуватись. 
Вдень його знову погнали на каменоломні та цього разу робота вже не здавалася йому такою важкою. Якщо все буде добре і Яромир не збрехав то можливо вже завтра він залишить це місце. Він був настільки схвильований майбутньою в втечею, що зовсім забув про Хухляка і про небезпеку яку той представляв для нього. Темпсі не помітив як той тихенько підкрався до нього і вміло накинув на шию ланцюг. Хлопець випустив кирку з рук і спробував звільнитися . Його понівечені пальці вчепилися в ланцюг в надії послабити його. Хухляк голосно регочучи продовжував душити його. Темпсі, важко дихаючи впав на коліна. Його худе тіло забилося в передсмертній агонії. Він помирав і Хухляку це видовище приносило задоволення. 
- Ах ти ж виродок.! - почувся голос наглядача і батіг зі свистом опустився на худі плечі Хухляка. Той голосно скрикнув від болю і відпустив свою жертву. Темпсі намагаючись втягнути в себе якомога більше повітря скрученими пальцями вчепився в розпухшу шию на якій червонів відбиток ланцюга. Він тьмяним поглядом дивився на болтника який зі всією люттю періщив Хухляка батогом. Той голосно вищав і намагався прикритися від ударів руками.
- От гівнюк в кінець озвірів. Давно тебе прибити було треба. 
Приговорював болотник продовжуючи бити істоту. На гомін збіглися інші наглядачі, злякавшись бунту. Побачивши скороченого на підлозі каторжника вони одразу ж заспокоїлися. 
- Волочіть його до старої шахти там йому саме місце. 
Хухляка звільнили від кайданів і підхопивши під руки поволокли геть . 
Болотник подивився на Темпсі який продовжував стояти на колінах і триматися за шию.
- Давай вишкребок, піднімайся. - велів наглядач і вдарив його батогом. - Берися за роботу , а не то доб'ємо. Нам дармоїди не потрібні. 
Темпсі з зусиллям піднявся і взяв кирку. Наглядач задоволено посміхаючись продовжив обхід.

Темпсі лежав на холодній підлозі, обхопивши коліна руками і важко дихаючи. Шия розпухла і боліла , проте Хухляка в камері не було і цієї ночі він міг не хвилюватися за своє життя. 
- Я попереджав , що він всеодно спробує тебе вбити. - холодно промовив Яромир уважно вдивляючись в обличчя Темпсі. Той мовчав, кожне слово спричиняло йому нестерпний біль. 
Хлопець обережно витер з його обличчя липкий піт. 
- Мені дуже шкода, та ти не зможеш завтра піти зі мною. Ти надто слабкий ... Ти розумієш про , що я? 
Так Темпсі розумів, надто добре розумів. Його серце стиснув невимовний біль. Яромир важко зітхнув.
- Ти повинен зрозуміти мене.
- Я розумію...
- Ні! - раптом надто голосно вигукнув у відчаї Яромир. - Ти не розумієш... Ти не розумієш.... Але я не можу залишитися тут. Я повинен врятувати її. 
Темпсі змучено посміхнувся у відповідь. 
- Пообіцяй, що зробиш все аби вона була щаслива. Вона заслуговує на щастя. 
- Я обіцяю тобі. 
Темпсі важко зітхнув і відвернувся . Яромир зрозумів натяк і залишив його в спокої. 
Наступний день пройшов для Нього в важкому напівмарені. Він більше не плекав надії на порятунок і жалкував , що Хухляк не довів свою справу до кінця. Темпсі не пам'ятав як зміг відробити і зовсім не здивувався коли пізно ввечері його відвели до кухні. 
- Мій красунчик ! - радісно вигукнула Нінка , побачивши хлопця. 
Темпсі і зоглядітися не встиг як опинився в її обіймах. 
- Який же ти хороший...- прошепотіла кікімора щосили стискуючи хлопця в своїх обіймах і зовсім не помічаючи того, що йому вони неприємні. 
- Чого витріщився! - прикрикнула вона до наглядача який з заздрістю слідкував за проявом почуттів.- Пішов геть! 
- Але ж....
- Потім зайдеш. 
Болотник вирішив не сперечатися. Нінка не пам'ятаючи себе від щастя потягнула Темпсі до стола. 
- Зовсім змарнів бідненький. - прошепотіла кікімора і поставила перед хлопцем миски з їжею. Та не синю юшку з мухами і запліснявілий хліб, а найсвіжіші ягоди з вершками, пухку паляницю і кухоль з пянким медовим напоєм. Темпсі здивовано подивився на жінку не розуміючи з якої нагоди йому перепало таке частування. 
- Я не розумію... - розгублено промовив він. 
- Не потрібно нічого розуміти. Ти їж ...
І він не став відмовлятися, бо вже й не пам'ятав коли їв нормальну їжу і тарілки швидко стали пустими. Навіть пристрасні погляди Нінки не завадили йому. 
- Ну ж бо солоденький, поцілуй мене. - проворкутіла вона і притулилася до хлопця. - Чого ж ти такий сором'язливий? Примушуєш жінку чекати, а час іде. 
І Нінка одразу ж обійняла його. Темпсі опинився притиснутим до пишного тіла кухарки. 
- Ні...не потрібно...- заблагав він, намагаючись вдихнути свіжого повітря. 
- Давай без оцих делікатнощів. - пристрасно прошепотіла кікімора ще дужче стискуючи його в своїх обіймах. - Ми ж обоє дорослі і соромитися немає чого. До того ж в нас обмаль часу. 
Після цих слів руки жінки почали безсоромно обстежувати його тіло. Темпсі щосили рванувся і впав з лавки разом з Нінкою яка опинилася зверху. Так, що тепер годі й було думати, щоб спекатися обридлої панянки. А ту таке положення тіл цілком задовольняло. Вона схопила хлопця за волосся і почала цілувати його обличчя, шию , груди , безсоромно спускаючись все нижче і тим самим намагаючись розбудити в ньому пристрасть та нічого окрім огиди Темпсі не відчував. Від кухарки смерділо, болотною тваню , потом , цибулею і здається горілкою. Її дотики до понівеченого тіла спричиняли лише нестерпний біль. 
- Відчепись же ти від мене... - в відчаї пискнув хлопець і спробував зіштовхнути її. 
- Ох які ж ми сердиті. - промуркотіла вона і її м'ясисті , вологі уста впилися в його наче пиявки. 
Темпсі почало нудити. 
- Якщо ти не злізеш з мене я задихнуся.- ледь чутно простонав він. 
І це не було даремною погрозою . Хлопець дійсно почав задихатися. Нінці не було до того ніякого діла. Її проворні пальці вже намагалися розв'язати пояс на його штанах. Здається, що вона твердо вірила в приказку " копна мишу не роздавить." 
- Ну ж бо красунчик , давай, приголуб мене. Чому ж ти такий непривітний? Чи можливо я тобі не подобаюсь? 
- Ні подобаєшся...- заперечив Темпсі. Як би там не було йому не хотілося злити кікімору. Все ж таки вона була жінкою. 
- Тоді , що не так? 
- Розумієш...- він схопив її за руки коли вони вже залізли йому в штани. - Мені потрібен час. А так я дуже хочу тебе. Чесно. 
Жінка опустила погляд і сердито фиркнула.
- Щось не видно...
- Мені необхідно звикнути. - Знайшовся хлопець. 
Схоже що Нінку це не дуже втішило. Викрики які почулися з вулиці відволікли її. 
- Що там сталося? - захвилювався Темпсі 
- А яке нам до того діло? - її руки знову полізли до його чоловічої плоті. 
- Ні. - істерично вигукнув Темпсі і відштовхнув її від себе. - там щось відбувається. 
Нінка сердито надула губи і неохоче злізла з нього . Напевно вона зрозуміла, що бажаного всеодно не отримає. Темпсі швидко кинувся геть , на ходу підтягуючи штани. Він боявся якби кухарка знову не почала лізти до нього зі своїми пестощами.