Глава33 На каторзі

Ну й шо це такоє? Шо це такоє я тебе питаю....

Великий Ведмідь червоними від втоми , а можливо від вчорашньої медовухи очима дивився на новенького. В головного наглядача тріщала голова. Учора він допізна засидівся у Болотника, а ось сьогодні було якось надто недобре. Напевно медовуха була з несвіжої води ,або ж маремухи, якими вони закусювали- червивими. І ось саме сьогодні як на зло, коли йому навіть з дупла вилазити не хотілося привезли новенького. Та ще й не якогось там волоцюгу, а особливо небезпечного злочинця.

Великий Ведмідь з цікавістю роздивлявся в'язня. Той ледь тримався на ногах, його руки і ноги були закуті в кайдани, закривавлене лахміття ледь прикривало худе , понівечене тортурами тіло. На вигляд це був всього на всього хлопчисько, та якщо добре придивитися , то он скільки зморшок навколо очей. Хлопець виглядав жалюгідно , та аж ніяк не небезпечно. Наглядач перевів погляд з в'язня на лісовиків.

-Як, що?- щиро здивувався Сосень. - Там же ж все написано.

Він вказав пальцем на листок берести розгорнутий перед Великим Ведмедем.

-Шото він не дуже похожий на особо опасного прєступніка. - висловив свій сумнів наглядач.

До слуг чаклуна він відносився з недовірою. А , що якщо ті взяли і справжнього злочинця відпустили , а привезли ось цього волоцюгу? Цей всерівно довго не протягне, а справжній буде і далі розгулювати лісом. А потім хто буде винуватий? Ну звичайно ж Великий Ведмідь.

-Який вже є. - Не стримався Сосень якому хотілося якомога швидше повернутися додому. - Давай Мишко підписуй грамотку і розходимося.

Великому Ведмедю і самому хотілося чим швидше залізти в своє дупло, і похмелитися після вчорашнього. Але він не полюбляв щоб йому погрожували.

-А ти нє спєші. Мені розібратися треба, шо до чого.

-А чого тут розбиратися? - обурився лісовик. - З яких це пір ти став піклуватися про каторжників? Вони ж в тебе як мухи дохнуть.

-А я про себе піклуюся . - відрубав Великий Ведмідь. - Ладно, давай сюди свою писюльку , підпишу. Він всьоравно здохне

Зробивши такий висновок головний наглядач, швидко поставив підпис і швирнув бересту Сосняку.

-На ось. - гаркнув він.

Сосень поглядом пробігся по бересті і впевневшись, що все в порядку поспішив залишити приміщення. Великий Ведмідь полегшено зітхнув. Він оцінююче подивився на в'язня, той підняв голову, відчувши на собі його погляд. В його очах , які на змученому обличчі здавалися надзвичайно великими зіяла порожнеча і наглядачу це дуже і дуже не сподобалося. За той час, що він провів в цьому місці він бачив багато різних поглядів; одні були налякані і сповнені благання, інші повні ненависті і злості, але й були такі як ці - наповнені темною безоднею. І саме такі в'язні були найнебезпечніші бо їм не було , що втрачати окрім власного життя.

-Гей!Сіронька! - гукнув він вартового, що стояв біля стіни і був схожий на велетенську земляну жабу, вкриту бородавками. - Відведи його до Нінки нехай нагодує. Не хочу щоб він до ранку задубів. А потім віддаси його Сєнці , здається сьогодні в десятій печері місце освободилося, тільки хай прикує його. Кажуть - особєно опасний, ще чого доброго втече.

Сіронька посміхнувся і щосили штовхнув в'язня, той, не втримавшись на ногах , упав на брудну долівку. Вартовий голосно зареготів.

-Та куди ж воно дінеться, навіть на ногах не тримається.

І він копнув нещасного ногою, той лише тихо застогнав. Великий Ведмідь скривився від болю , що пронизав його голову. Йому нетерпілося повернутися в своє дупло і випити розсолу з мухоморів.

-Забирай його і геть звідси. - роздратовано велів він.

Сіронька схопив в'язня за комір того, що колись було сорочкою і поволік геть .

Темпсі погано сприймав реальність. Після зникнення Елайни його існування втратило сенс, і єдине, що ще тримало його в цьому світі, були думки про Зореславу. Саме вони, мов останній вогник надії, змусили його прийняти складне рішення й повернутися. Він не міг дозволити, щоб дівчина залишилась назавжди в полоні у чаклуна - навіть якщо сам був прикутий до землі, за десять миль від палацу, знесилений і беззбройний.

Сіронька тим часом звільнив його від кайданів, і з презирливою посмішкою й холодним попередженням про те, що буває з тими, хто зважується на втечу. Темпсі, однак, не мав ані сили, ані бажання бігти. Його ноги, розбиті й набряклі, ледь слухались. Він, мовчки поплентався за охоронцем, підкорений, зламаний, порожній.

- Нінка! - гукнув Сіронька, озирнувшись. - Нінка! Де тебе дідько носить?

Він грубо штовхнув Темпсі на лаву біля довгого, брудного стола, оббитого скалками дерева.

- Нііінкааа!

На крик відповіла постать, що з'явилася з темного проходу - істота невизначеного віку й ще менш визначеного вигляду. Чи то болотна відьма, чи стара кікімора, чи, можливо, щось між цим. Обличчя, густо всіяне бородавками, троїсте підборіддя, що торкалося пишних, тяжких грудей. Волосся кольору іржі було зібране в хвіст червоною, мов кров, биндою.

- Що, біса? - вишкірилась вона. - Чого верещиш, наче тебе вовкулаки ґвалтують?

Та щойно побачила Темпсі - обличчя її змінилося. Гнів вивітрився, поступившись місцем лукавій, солодкавій цікавості.

- А-а-а... це ти, - протягнула вона, прижмурюючи очі. - Великий Ведмідь велів нагодувати?

- Велів - то нагодуємо...

Нінка, хитаючи широким задом, зникла за перекошеними дверима дерев'яної халупи. За кілька хвилин вона повернулася з глиняною мискою, в якій був шматок чорного, запліснявілого хліба.

- Їж, красунчику... - муркотіла вона, сідаючи навпроти й пильно вдивляючись в обличчя юнака, немов облизувалася очима.

Темпсі здригнувся. Її погляд викликав у нього тваринний жах. Йому здалося, що ще мить  і вона стрибне на нього, вгризаючись в тіло. Він опустив очі на миску - брудна, сіра юшка, в якій плавали дохлі мухи й слизькі хробаки, випромінювала сморід гнилизни. Шлунок звівся від одного лише погляду, й хоча голод спалював нутро, рука відмовлялася брати ложку. Він узяв хліб, але навіть вкусити не зміг.