Розділ 10. Сила почуттів

Корабель завис над планетою, але спокій тривав недовго. Повітря знову здригнулося від невідомої енергетичної хвилі. Кай швидко перевірив прилади, але показники були дивно стабільними — наче щось приховано блокувало їхні датчики.

— Це не просто планета, — прошепотів він, нахилившись до панелі. — Тут хтось або щось контролює енергетичні потоки.

— І ти думаєш, це може бути небезпечно для нас? — Лея спробувала зберегти спокій, але її серце билося швидше.

— Можливо. Але є ще одне… — Кай озирнувся, і його погляд зупинився на ній. — Ця сила реагує на тебе. На нас. На те, що ми відчуваємо.

Лея відчула, як холод прокотився по спині.
— Мої емоції?

— Так. Твої страх, радість, бажання… все це змінює поле навколо нас.

Раптом корабель здригнувся сильніше, і лампи на панелі мигнули. Кай обережно взяв її за руку, міцно тримаючи.

— Тримайся, — сказав він, і в його голосі звучала глибока ніжність.

Вони спустилися на поверхню, де енергія планети була найсильнішою. Кристали блищали яскравіше, ніж раніше, і тепер вони не просто реагували на їхні серця — вони вибухали світлом від кожного дотику, кожного подиху.

— Це небезпечно, — прошепотів Кай, — але якщо ми разом… можливо, ми зможемо контролювати це.

Лея схопила його за руки, і вони спробували синхронізувати емоції: дихання, погляди, серцебиття. Кай відчував, як її сила, її відчуття, зміцнюють його. Їхні серця почали битися в унісон, і енергетичне поле планети поступово стало більш стабільним.

— Ти бачиш? — сказала Лея, усміхаючись крізь хвилю хвилювання. — Коли ми разом, ми сильніші.

Він кивнув, нахилившись до неї.
— Іноді я думав, що любов — це слабкість. Але тепер… я розумію, що це сила.

Вона посміхнулася і провела пальцем по його щокі.
— Ти боїшся цього?

— Ні, — відповів він, міцно притискаючи її до себе. — Я хочу бути частиною цієї сили. З тобою.

Вони стояли так довго, поки кристали не стали світитися спокійним, рівним світлом. Кай нахилився і поцілував її, ніжно, але впевнено. Лея відповіла взаємністю, відчуваючи, як хвиля тепла розливається по всьому тілу.

— Ми впоралися, — прошепотіла Лея, притискаючись до нього. — Завдяки нам обом.

— Так, — тихо промовив Кай. — І тепер я знаю точно: що б не сталося, ми переживемо це разом.

Їхні руки зчепилися, і в їхніх серцях зародилася впевненість, яка могла здолати будь-яку небезпеку. Планета, що відчуває, наче визнала їхню силу. Їхня любов стала не лише емоцією, а справжнім ключем до виживання у космосі.

— Знаєш, Лея, — сказав Кай, дивлячись на кристали, — можливо, наші почуття — це те, що рятує нас і цей світ.

— Я так думаю, — усміхнулася Лея. — І я хочу, щоб ми не зупинялися.

Їхні серця бились в унісон, а навколо — спокійний світ, що знову став їхнім свідком. Любов, довіра, взаємність — усе це тепер мало значення не тільки для них, а й для світу, що їх оточував.