Розділ 9. Близькість і довіра

Після небезпечного польоту й енергетичного шквалу на планеті Кай і Лея повернулися на «Геліос». Корабель здавався теплим і спокійним, але всередині них було зовсім інше відчуття: серце ще тріпотіло, а думки металися між хвилюванням і бажанням бути ближче одне до одного.

Лея вийшла з кабіни і зупинилася біля панорамного скла. Космос за вікном здавався безмежним, спокійним, але вона знала, що їхні пригоди лише починаються. Кай стояв позаду, не наважуючись порушити тишу, поки не відчув легкий дотик її плеча.

— Ти все ще тримаєшся холодно, — усміхнулася Лея.

Він розвернувся, і в його очах не було звичної дистанції.
— Я намагаюся. Але… ти змінила це відчуття.

— Мене? — здивовано підняла брови Лея.

— Так. Я ніколи не думав, що можу відчувати щось подібне, — зізнався він, і голос його тремтів від несподіваної відвертості. — Ти змушуєш мене вірити в щось більше, ніж просто логіка і техніка.

Її серце забилося швидше. Вона відчула, що їхні погляди зійшлися, і в повітрі виникла невидима хвиля, що тягнула їх ближче.

— Я теж ніколи не вірила, що почуття можуть бути такою силою, — прошепотіла Лея. — Але зараз я розумію, що ми разом можемо більше, ніж я собі уявляла.

Він зробив крок уперед і обережно взяв її за руку. Їхні пальці сплелися, і навіть холодні металеві стіни корабля зникли у відчутті тепла.

— Лея… — почав Кай, його голос став тихим і глибоким, — я хочу бути поряд із тобою не лише у небезпеці, але й у спокої. Кожен день. Кожну мить.

Вона відчула, як його слова доходять до найглибших куточків душі.
— Я теж, Кай. Я хочу бути поруч, навіть якщо ми не знаємо, що чекає попереду.

Він наблизився ще ближче, і їхні обличчя опинилися на відстані дотику. Космос за склом був свідком того моменту, коли двоє людей вперше дозволили собі бути повністю щирими.

— Можна? — тихо запитав він, і в його словах не було прохання, а ніжна обіцянка.

Лея кивнула, і їхні губи зустрілися. Це був повільний, ніжний поцілунок, який ніби об’єднав усе, що вони пережили разом: страх, хвилювання, захоплення, радість.

Кай обережно обійняв її, відчуваючи, як вона відповідає взаємністю.
— Ти робиш мене живим, Лея, — прошепотів він. — Більше, ніж будь-яка логіка могла б.

— І ти теж, Кай, — відповіла вона, притискаючись до його плеча. — Разом ми сильніші, ніж будь-яка небезпека.

Вони сиділи в обіймах одне одного, слухаючи тишу корабля, що перетворилася на їхній власний ритм. Кожен подих, кожен дотик, кожен погляд говорив про довіру, про близькість і про силу, яку неможливо виміряти приладами.

Раптом Кай відійшов на крок, взяв її руки в свої і глянув прямо в очі:
— Лея… Я хочу, щоб ти знала: я готовий ризикувати всім заради нас. І я хочу, щоб це було не тільки почуття, а обіцянка.

Вона відчула, як серце стискається від щастя.
— Тоді я теж обіцяю, — відповіла вона. — Що буду поруч, у будь-якому космосі, у будь-якій темряві.

Вони знову обійнялися, і на мить весь світ за склом перестав існувати. Навіть космічні зірки здавалися тихими, мовби дивилися на них і благословляли їхню любов.

— Знаєш, — прошепотів Кай, — можливо, цей корабель не лише перевозить нас у космосі. Він переносить нас у нове життя.

— Так, — усміхнулася Лея, — і я хочу прожити його з тобою.

Їхні серця бились в унісон, і тепер вони знали, що навіть у безмежному холоді космосу любов може стати силою, здатною змінювати все навколо.