Розділ 8. Загроза, що відчуває

Повітря на планеті наповнилося дивним шепотом, який Лея відчула всім тілом. Кай спершу не звернув уваги — його очі зосереджено сканували горизонт, технічні прилади, магнітні поля. Але коли відчулася перша тривожна хвиля енергії, він зупинився, не відводячи погляду від Леї.

— Лея… щось тут не так, — промовив він, голос став серйозним. — Ця планета… не просто реагує на нас. Вона змінюється.

— Я відчуваю її емоції, — тихо сказала Лея, і її рука стиснула його. — Вона настільки сильна… але водночас болісна. Немов хтось намагається прорватися крізь тканину світу.

Вони стояли поруч, а земля під ногами злегка тремтіла. Кристали, що виступали з ґрунту, світилися неспокійним, пульсуючим світлом, реагуючи на емоції пари.

— Ми не просто спостерігаємо, — прошепотів Кай, — ми частина цього. Її енергія реагує на нас… і це небезпечно.

Лея відчула, як її серце стиснулося.
— Тоді ми маємо діяти разом. Не відступати.

Він кивнув, і вони обидва спустилися до нижньої тераси кратера. Там повітря було ще більш насичене енергетичними хвилями. Кай включив свої датчики, але жоден прилад не міг пояснити того, що відчували їхні серця.

— Ця енергія реагує на страх і надію, — пояснила Лея. — Вона відчуває наші емоції.

— Значить, нам доведеться контролювати себе. І не лише мене, — промовив він, злегка стискаючи її руку.

Раптово земля здригнулася сильніше, кристали вибухнули спалахами світла, і їх оточила хвиля холодного, але живого енергетичного поля.

— Тримай мене! — крикнула Лея, відчуваючи, як енергія тягне їх обох.

Кай міцно притягнув її до себе, і у цей момент їхні серця бились як одне. Тремтіння почало стихати, але не від його контролю, а від сили почуттів, які вони випромінювали разом.

— Вона слухає нас, — прошепотів Кай. — Вона відчуває… любов.

— Так, — Лея відповіла, вдихаючи глибоко. — І це єдина зброя, яка може заспокоїти її.

Вони спробували синхронізувати дихання, мислі, емоції. Кай відчував, як кожен дотик, кожен погляд Лєї відгукується в кристалах навколо. Місце, яке ще хвилину тому вирувало небезпекою, поступово заспокоювалося, реагуючи на силу їхнього почуття.

— Ми зробили це… — тихо сказав Кай, ще тримаючи її руку.

Лея усміхнулася:
— Ми разом, і цього достатньо.

Вони стояли так довго, доки зорі над кратером не засяяли яскравішим світлом, немов віддзеркалюючи їхні серця.

— Ти відчуваєш це? — Кай нахилився до неї. — Наче світ навколо нас слухає.

— Так, — шепотіла вона. — І я знаю, що поки ми разом, нічого не зможе нас зупинити.

І тоді, в тиші планети, що відчуває, їхні серця заговорили голосніше за будь-які тривоги: вони вже не просто виживали. Вони творили новий світ.