Розділ 5. Під шквалом метеоритів

Корабель «Геліос» плавно ковзав крізь безмежжя космосу, але спокій тривав недовго. На радарі з’явилися перші сигнали: наближення метеоритного потоку.

— Кай, — крикнула Лея, переглядаючи дані, — здається, ми потрапимо у зону високого ризику.

Він скоса глянув на неї:
— Це лише дрібні осколки. Я впораюся.

— Я можу допомогти з маневрами. Системи станції дозволяють перенаправляти енергетичні поля щита, якщо робити це синхронно.

— Ви теж будете в небезпеці, — його голос став більш суворим.

— А що таке безпечність у космосі? — посміхнулася Лея. — Разом простіше.

Він мовчки кивнув і активував режим обхідного керування. Корабель здригнувся, відчувся легкий поштовх, коли перші уламки ковзнули повз.

— На моєму рахунку три великих осколки, — повідомив Кай. — Ваша черга.

Лея сконцентрувалася. Вона відчувала енергію корабля, потік сил між щитом і панеллю керування, і мов би у відповідь на її думки, система відреагувала.

— Ще два! — крикнула вона, коли зелений індикатор показав стабілізацію.

Він кивнув, а потім тихо, майже несміливо, промовив:
— Добре працюєте, Лея.

— А ви? — вона підморгнула, відчуваючи, як серце б’ється швидше.

— Я… теж.

Їхні руки знову зустрілися над панеллю, коли вони одночасно активували останній щит. І на мить весь хаос позаду здавався далеким: вони були наодинці, навіть у цьому шквалі.

— Ви чудово зберігаєте спокій у небезпеці, — промовила Лея, усміхаючись, але в голосі відчувалася хвиля хвилювання.

— А ви — імпульсивніша, ніж я думав, — Кай хитнув головою, і в його очах з’явився тремтливий блиск, який вона раніше не бачила.

— Іноді імпульсивність рятує життя, — сказала Лея, нахилившись ближче.

Він замовк. Корабель пройшов через останній осколок, і тиша знову опустилася. Лея видихнула, відчуваючи прилив адреналіну, а Кай довго дивився на панель, потім на неї, і відчув дивне тепло всередині — перше, що змусило його визнати, що поруч вона не просто пасажир, а сила, яку він не може ігнорувати.

— Добре, — нарешті сказав він, нахилившись до неї, — ви врятували нас обох.

— Ми врятували один одного, — поправила він її думку, її серце пропустило удар.

І хоч корабель повернувся до нормального режиму польоту, між ними вже залишилася невидима нитка, яка не давала відвести погляд. Вона була тонка, наче промінь світла серед космічної темряви, але сильна, немов гравітація, що тримає серця разом.

— Після цього польоту, — тихо промовила Лея, — ви почнете вірити, що почуття — це сила, Кай?

Він усміхнувся, ледве помітно, і вперше відповів без холодної стіни в голосі:
— Може… Я ще не впевнений. Але я хочу перевірити. З вами.