Розділ 3. Перший політ

Коридори станції «Геліос» світилися м’яким блакитним сяйвом, ніби сам простір намагався заспокоїти тих, хто готувався ступити у холодну безмежність космосу. Для Леї це було звичним — вона вже не перший рік працювала в дослідницькій групі. Але тепер щось змінилося: поряд ішов Кай, і з кожним його кроком вона відчувала невидиму хвилю — то була не просто напруга, а щось глибше, ніби його тінь торкалася її серця.

У шлюзовій камері він перевіряв системи корабля так швидко й вправно, що вона не могла відірвати від нього очей.
Він був точний, холодний, наче сам корабель дихав його рухами.

— Ви завжди такий зосереджений? — спитала Лея, нахиляючись ближче.

— Завжди. Якщо від мене залежить чиєсь життя, помилок бути не може, — відповів він, не відводячи погляду від пульта.

— І ви ніколи не дозволяєте собі розслабитися? Хоч на мить?

— Розслаблення — це розкіш. Я собі її не дозволяю.

Вона всміхнулася, але в її очах був виклик:

— А як же відчуття? Ви не машина.

Кай уперше зупинив руки, повільно обернувся. Його погляд був гострим, майже колючим, але десь у глибині світилася втома.

— Відчуття — це слабкість. Вони відволікають. Я бачив, як почуття знищували екіпажі, розколювали їх. Я не повторю їхніх помилок.

Лея ледь не доторкнулася до його руки.

— А я думаю, що відчуття — це сила. Вони можуть врятувати тоді, коли не врятує жоден алгоритм.

Між ними зависла тиша. І ця тиша була гучнішою за будь-які слова.

Корабель відчалив від станції, і крізь панорамне скло розгорнулося чорне полотно космосу, усіяне зірками. Лея затамувала подих, а Кай — ні. Для нього це було звичним. Але, помітивши її захоплений погляд, він чомусь дозволив собі на мить забути про холод.

— Вам справді це так важливо? — тихо запитав він.

— Це моє життя, Каю, — вона усміхнулася. — Досліджувати, відчувати, вірити, що за цими зорями є щось більше.

— А якщо нічого немає? — він нахилився ближче, майже шепочучи.

— Тоді ми самі маємо стати цим «чимось більшим».

Їхні погляди зійшлися. І хоч вони сиділи в різних кріслах пілотів, обабіч панелі керування, здавалося, що весь космос у цю мить стиснувся до точки між ними.

Кай різко відвернувся, натискаючи на важіль.

— Пристебніться. Починаємо прискорення.

А Лея відчула, що вперше торкнулася його броні. Вона була ще холодна, але вже тріснула від першої тріщини.