Лист 3 Коли ти працюєш то забуваєш про все на світі, навіть про біль

Чи можна контролювати почуття? Важко казати це тому, хто кохає. З кожним своїм листом до тебе я водночас відкриваюся і відпускаю. Хоча розумію наскільки це важко, бо:

 «Почуття – не контрольовані. З мого минулого листа нічого не змінилося. Ти навіть не уявляєш, як я хочу попрощатися з тобою, та не можу. Я в постійному очікуванні дива, якого вже не буде. Я не сподівалася, що так «вчеплюся» за тебе… Біль ще досі не вщухає: відчуваю тебе, твою частинку у собі. Мені не вистачає твого тепла, уваги, розмов, чашечки капучіно або ж гарячого чаю, які ми пили разом.

Під час останньої нашої розмови ми хотіли все змінити. Забути про минуле і почати жити новим життям – просто як друзі. Про дружбу ми з тобою частенько говорили, бо завжди були друзями. Хоча ти ніколи мені не відкривався, це йшло, як правило, з мого боку. В останній нашій розмові ти почав розкриватися мені. За кілька років нашого знайомства я вперше відчула довіру твою довіру до мене.
Коли ми з тобою говорили про довіру, ти казав, що віриш мені. Якби вірив – ніколи б цього не сталося.

Чи вірила я тобі? Я тобі не могла не вірити. Бо як і кожна з тих, хто був поруч із тобою, – була засліплена твоїми чарами. Я не перша і, мабуть, не остання, хто їм піддався.
Колись ти казав, що піддався моїм чарам. А я нічого для цього не робила, просто була поруч: дарувала тобі свою усмішку, веселила тебе, працювала…

Ти, мабуть, пам'ятаєш, що одного дня все вийшло з-під контролю. Щось змінилося між нами. І в кінцевому результаті це призвело до порожнечі.
Твоя душа вже давно була порожня. Здавалося, її немає. А от моя… У ній завжди було місце для тебе. Ти заповнив її, навіть переповнив!»

Якби мене запитали чим лікуються душевні травми, я б сказала, що роботою. Коли ти працюєш то забуваєш про все на світі, навіть про біль.