Лист 1 Емоційний порив

Дорога…Сонце поволі заходило за обрій. Повз мене проїхало десяток машин і серед них – твоя, а поруч з тобою була – вона. Я черговий раз не витримала. Бо знову ж таки: Вчора була – я, а сьогодні - вона. Я просто взяла телефон і стала писати…

«Привіт ще раз. Я думаю, нам варто розійтися і розірвати будь-які контакти. Ти навіть не уявляєш, що я відчуваю (мабуть, тобі на це начхати). Я не можу тебе бачити поруч з нею, бо мене просто розриває (розриває через ревнощі, через те, що я тебе, мабуть, кохаю (а може, і не, мабуть?) На даний час я маю думати про свою сім'ю, своє майбутнє. Ти, сподіваюся, розумієш, що це тепер стало важливою частиною мого життя. Те, що було між нами, навряд чи я колись забуду (з одного боку – хочеться забути, щоб просто не страждати, а з іншого – у мене будуть спогади, які грітимуть мою душу і серце, навіть якщо воно буде вискакувати з грудей, коли буду тебе бачити у місті, або розриватися, коли тебе бачитиму поруч із нею…

Минуло майже три роки, як ми разом, – це нічого не дало. Тільки певні складнощі в моїх думках та діях. Ти навіть не уявляєш, як я хочу опинитись у твоїх обіймах! Але ти навіть не знаєш, яку ціну я за це заплачу. Якби ти бачив мене зараз, заплакану (сльози закапали весь екран телефону). Я не можу бути такою холодною, твердою, як камінь, – як ти! Справді, емоції вищі за мене. Я не знаю, чому, маючи її, ти йдеш до мене. Це справді складне питання. Можливо, я на нього маю відповідь. Та ти все одно не звернеш на неї увагу. Так шкода, що я лишилася без нічого. Тому що спогади ще довго будуть різати мою душу та серце. Я не знаю, скільки часу мине до мого такого собі одужання від тебе. Але знай: за цей час я немала нічого кращого. Ти змінив мене, побачив у мені іншу, десь-не-десь створив мене. Всьому хорошому має настати кінець… Мабуть, цей кінець прийшов… Ми б ще довго «тягнули резину», ризикуючи.

Якби ж ти знав, скільки я хотіла б з тобою спробувати і пройти! Ти обрав свій шлях (не раз це казав). Я розумію, що до цих планів я не входила... Дякую тобі за все. І пробач, моя вина тут також є. Я себе відчуваю лялькою (або дівчиною за викликом – ці хоча б щось отримують). Я, думаю, що отримала вдосталь. Але не мала найголовнішого – твоєї уваги. Мені дуже боляче. Я справді на межі!

Колись ми з тобою зустрінемося, я буду значно доросліша, ми згадаємо цей момент – і будемо ще довго сміятися з нього. Десь-не-десь, я знаю, як ти проживеш життя. Але хочу, щоб ти пам’ятав: я завжди буду у твоєму серці, буду поруч думками, буду тебе обігрівати. Мені справді важко це писати. Але… Я б хотіла завтра прокинутись і більше нічого не пам’ятати, не відчувати, бо так можна втратити багато чого».

Як-не-як час іде. Повільно чи швидко, але минає. Щось мене ще досі тримає. Мабуть, воно так має бути.