Глава дев'ятнадцята. На арені.

    Запітую знайшли доволі швидко. Орлена казала, що це з-за того, що в останній час у них з'явилось доволі багато нових охоронців. Лургер же подумки відмітив, що це можливо з-за того, що люди починають все більше боятись, через що і вирішили приєднуватись, доки їм не прилетіло.

    Звісно, хлопець шкодував, що з дівчиною таке стається, бо вона все ж не знала, що серед її друзів є зрадники. Але вона вже доросла дівчина, тому не варто так сильно жаліти ту, у кого вже є власна голова на плечах.

— Сьогодні ти повинен почати битись. - Оголосила Орлена сьогодні зранку, коли Лургер продовжував намагатись стримувати гнів усередині і при цьому вирішив повчити нові бойові рухи.

— Он як... - Трошки невдоволено простогнав Лургер. Мало того, що зараз він втомлений після тренування, так ще й битись з кимось треба... - Чому саме сьогодні? Чому це не може трошки почекати?

— Бо бос хоче цього.

— А хіба ти не казала, що у мене є щось типу власті, коли я став... Ну, таким?

— О, звісно є! Але над звичайними гравцями. А зараз команда йде звідти. - Орлена підняла руку і вказала пальцем на стелю. - Зверху. Тому ти зобов'язаний прямо сьогодні розпочати.

    Цікаво, що це за бос такий, і скільки людей про нього взагалі знає? Чи захоче Орлена розповісти про нього?

   Йдучи по коридору - Лургер вирішив трошки відпочити перед боєм, - хлопець розпитував у дівчини про всю цю ситуацію.

— Взагалі, він, я так розумію, має звичку перевіряти, чи пройшов великий на новий «ступінь» своєї сили. Я чула, що коли Озір - один з великих, - теж бився вперше з іншим гравцем, використовуючи свої нові сили, бос присилав іншого великого. Ну, щоб все проконтролював.

    Лургер тихо зітхнув. Він не був певен в тому, чи зможе зараз нормально битись. Так, у нього був великий рівень, він зміг дізнатись кілька нових рухів у битві, також особливі здібності були достатньо прокачані. Але чи вистачить цього в битві? І чи буде чекати інший великий якоїсь великої вистави, де Лургер буде використовувати свої нові сили?

— Слухай, а ти не знаєш, що то за нові сили? - Знову запитав Лургер.

    Хлопець до сих пір не знав точно, на що здатний. Хіба що, можливо, сил і енергії прибавилось, але чи може бути ще щось? Може якісь особливі здібності будуть поступово відкриватись чи щось подібне буде?

— А ось цього ніхто не знає. - Відповіла Орлена. - Навіть я, вибач. Все ж, великих не так вже й часто бачать, що вже казати про битви на людях. Так що, можна сказати, що мені щастить, що я тебе бачу ледь не кожен день. - І дівчина легенько штовхнула хлопця в бік.

— А цей Озір, він... - Почав було Лургер, але його перебили.

— Та ти не хвилюйся, він просто подивиться, як ти б'єшся. Наврядчи він навіть підходити до тебе захоче. Знаєш, великі - вони такі. Ніколи на зайвих очах не з'являються. Тільки якщо їм щось від тебе потрібно, та й то не завжди.

    Лургер легенько кивнув. Насправді, йому зовсім не хотілось зустрічатись ні з яким з великих навіть на відстані. Судячи за всім, великі нічим не відрізнялись від багатьох багатих людей у реальному житті - такі ж пихаті й впевнені у власній силі.

    Коли хлопець хотів задати ще кілька нових питань, Орлена швидко завершила розмову, завівши Лургера в його кімнату і зачинивши за собою двері. Хлопець тихо пирхнув, відвертаючись від дверей і йдучи до кроваті. Вона тут була на відміну від камер утримання і була доволі м'якою. Лургер не знав, чи постаралась для цього Ордена, але всеодно був радий спати на кроваті, а не на підлозі.

    В голові крутилось ще багато питань. Коли і при яких обставинах виникли великі? Чи міг їх створити отой самий верховний бос? Чи є у великих якісь свої плюшки окрім тих, які Лургер вже отримав, а чи ото - все, що в них є? Тоді чому великі, якщо у них майже нема привілеїв? Треба буде у когось дізнатись. Може, якраз у того ж Озіра, якщо, звісно, пощастить ще зустрітись. Та і якщо він взагалі захоче поговорити, всяке ж буває...

..                                 

..                     

..                          

..                      

..                     

    Арена була доволі великою - майже такою ж самою, як і столова, хіба що трошки побільше. Лургер хотів було запитати у одного з охоронців, який йшов поряд, коли вони встигли все це побудувати, але охоронець швидко зник. Хлопець не встиг нічого у нього запитати.

    Чи значить це, що люди, які були в організації, побудували все це ще до проблем з виходом з гри? Чи могли вони знати, що будуть такі проблеми? Якщо так, то звідки? І що вони ще могли планувати?

    Лургер озирнувся по сторонах. Людей поки що було дуже мало - лиш пару гравців, які інколи перемовлялись між собою, зрідка зиркаючи на хлопця, наче побачили щось цікаве. Чи могли знати отого великого боса, про якого казала Орлена? І чи вони є одними з охоронців, а чи просто якісь гравці, яким дозволили прийти подивитись на «виставу»?

    Хлопець навіть хотів підійти й гаркнути, бо не хотів, щоб його битву бачило надто багато людей - може, він все ж програє, але не встиг. До нього підійшов Оз - принаймні, так його колись називала Орлена, кажучи, що він буде «керувати» боєм - викликати інших гравців по черзі і слідкувати за тим, щоб нічого з «головною зіркою шоу» не сталось. Лургер сподівався, що не помилився з ім'ям і фахом гравця, бо людина може просто підійти, назватись відомою людиною і вже почати наказувати.

— Тобі Орлена мене могла вже представити, але я скажу всеодно. Мене звуть Оз, я проводжу бої і слідкую за тим, щоб нічого не сталось. - Хлопець простягнув Лургеру руку.

   Якийсь час хлопець просто дивився на руку Оза - таку людську, що у Лургера легенько запаморочилось в голові. Він так давно не бачив справжніх людей - дійсно справжніх, які не мали шерсті, додаткових лап, трьох хвостів і п'яти очей, що у нього всередині все почало переворачуватись. Оз здавався таким слабким поряд з іншими гравцями, що у це навіть важко так просто повірити.