Глава шістнадцята. Ревнощі.

    Запітуя ходила туди-сюди. Вона не знала, що їй варто робити. Лургер зник, його забрали невідомо куди й невідомо для чого. Добре, може, відомо - для того боса, який створив другу, більш погану групу, яка переслідує свої, поки що не дуже відомі цілі. Але що той бос буде робити з Лургером?

    Оуш, сидячи напроти дівчини і інколи слідкуючи за нею, знову тихо зітхнув, тільки підтверджуючи, що плану в нього все ще нема.

    Запітуя зиркнула на хлопця перед собою. Він так різко з'явився підчас битви, що дівчина спочатку навіть не зрозуміла, що відбувається. А коли зрозуміла, то не повірила одразу. Чому ця підозріла людина їм допомагає? Як він взагалі дізнався про те, що відбувається битва? І чому вони зникли, хоча до цього казали, що ніяк не можуть покинути світ Лургера?

— Це просто помилки в системі, сама розумієш. - Мовив Оуш у своє виправдання в той день, виглядаючи цілком серйозно. - Сервера та світи все ще продовжують бути програмою в якомусь сенсі, тому вони можуть видавати такі збої.

— А допомога? - Нагадала йому дівчина. - Чому ти прийшов?

— А що, мені варто було залишати вас самих? - Це питання прозвучало доволі логічно. - Я просто почув, що десь недалеко відбувається якась фігня, і я вирішив хоч щось зробити.

      Запітуя нарешті сіла, але трошки далі від Оуша. Інколи змиваючи на останнього, дівчина не розуміла, що їй варто робити - довіритись Оушу чи задавати питання, яких у неї більше не було? Здавалось би, усі відповіді хлопця були доволі логічними, але пазл в голові всеодно не міг скластись до кінця.

    Випадковості інколи бувають не випадкові. Чи міг він спеціально пройти десь поряд, прикинутись, що просто почув битву і прийшов на допомогу? Може, його хтось підіслав? Якраз отой бос його міг і підіслати, сказавши, щоб Оуш послідував разом з подругою за Лургером та Запітуєю. Але навіщо? І як пояснити те, що ці двоє без дозволу потрапили у світ Лургера? Просто пощастило, бо знову був збій у системі? Наврядчи все так просто...

— Слухай, а де Цунза? - Вирішила запитати у хлопця Запітуя, доки він нікуди не пішов.

— А що Цунза? - Одразу зустріло дівчину зустрічне питання.

— Ну, я просто давно її не бачила. Хотіла впевнитись, що з нею все добре. - Запітуя намагалась робити голос спокійним, щоб Оуш нічого не запідозрив. - Все ж, тоді ви обидва потрапили до нашого світу. Може, хтось про це дізнався і зараз намагається дізнатись, яким чином ви до нас потрапили.

    Хлопець зітхає. Запітуя бачила, що починає нащупувати потрібну жилку. Можливо, якщо дівчині вдасться розговорити Оуша, він все ж щось корисне і видасть.

— Слухай, я тобі вже сказав. - У голосі хлопця з'явилось легке роздратування. - Ми потрапили у ваш світ суто випадково, клянусь своєю матір'ю. Ми такі ж самі жертви обставин, як і ти з твоїм другом. Тому будь ласка...

— Добре, добре! - Гаркнула Запітуя. - Я просто хочу хоч якось впевнитись, що ти мені не брешеш, і твоя подруга не шастає десь поряд з моїм другом, думаючи, як би йому гілки в колеса поставити.

    Кілька секунд Оуш просто дивився на Запітую. Дівчина встигла вже вкотре оглянути його. На диво, Оушу пощастило з його персонажем. Павук і людина. Звісно, ходити було трохи незручно з майже постійно вигнутою колесом спиною і брюхом павука позаду, але хлопець принаймні міг ходити на двух ногах. Не те, що Запітуя - що в реальності низенькою довго була, що у грі вона все ще доволі низька.

   Попри дивне поєднання, верхні руки, які більше за все були схожі на людські, виглядали доволі потужними. Коли Оуш напрягав їх, Запітуя бачила, як під шкірою з'являються потужні м'язи. Тулуб хлопця був масивним. Таким, який займав би майже все місце на кроваті, якби такий хлопець був би в реальності, а не у грі. Ноги були за розміром майже як тіло Запітуї. Оуша наврядчи можна так просто збити з ніг.

    Мабуть, він довго тренувався у цій грі, щоб мати таке розвинуте тіло. Але Запітуя в якомусь сенсі розуміла, чому Оуш вирішив вдосконалити своє тіло навіть фізично, не враховуючи прокачку і особливі здібності. Якщо в тебе не було гострих зубів чи кігтів, треба це якось замінити.

  «А він нічогенький» - подумалось дівчині в один момент, доки хлопець продовжував мовчати. - «Пощастить же його майбутній дівчині».

— Добре, якщо тобі так хочеться побачити Цунзу, пішли. — Нарешті погодився Оуш. - Я відведу тебе до неї.

    Йшли вони недовго. Буквально пару хвилин. Запітуя весь час думала над питаннями, які ще можна задати цим двом, щоб спробувати хоч трохи прояснити ситуацію для себе. Все ж, дівчина до сих пір не вірила, що Оуш з подругою так просто потрапили до їх світу, списавши все на якийсь там збій у грі.

    Зайшовши у невеличке поселення, побудоване гравцями, Запітуя озирнулась по сторонах. Багато хто з тих небагатьох гравців, що тут були, займались якимись справами - хтось працював з металами й бронею, хтось городом, хтось взагалі книги писав а хтось ходив і щось купляв, інколи роздивляючись товар. Ніхто тут не сидів без справи, і Запітуя задалась питанням, чому вона ніколи раніше не бачила тут поселення, хоча явно ходила майже поряд вже кілька разів.

— Твоя подруга працює тут? - Все ж наважилась запитати дівчина, не побачивши телепорт поряд.

— Так, інколи лікує тих, на кого напали надто агресивні гравці, якщо закінчилась енергія і торгує тим, що виросло у неї в городі.

    Запітуя тихо угукнула, а сама подумала про те, чим міг займатись увесь сей час Оуш до того моменту, доки вони з Цунзею потрапили до світу Лургера. Знову зиркнувши на його тіло, дівчина подумала, що можливо хлопець міг би бути тілохранителем чи вбивати мобів, щоб трошки розчистити територію.

— Цунза! - Гукнув Оуш, коли вони з Запітуєю увійшли в невеличкий магазинчик.

    Дівчина вийшла з другої кімнати через кілька секунд, несучи в лапах, схожих на лапи краба кілька лікарських рослин. На кілька секунд у неї загорілись очі, коли вона побачила Оуша, а потім вогник у них зник, коли Цунза опустила погляд і побачила Запітую. Невже не рада бачити? Але чому?