Глава п'ятнадцята. Розмова.

   Вони об'явились знову, на цей раз, коли на сервері був Лургер. Дивлячись, як забирають двох хлопців і дівчину, Лургер вагався між тим, щоб допомогти їм. З однієї сторони, їх більше, та й рівні у них були майже такі ж самі, як у самого Лургера. З іншого - не дуже чесно, коли забирають навіть слабку стать, щоб, як виявилось за пару днів до цього, створити свою власну «армію», якщо хтось піде проти них і їх «геніальних» ідей покращити світ гри.

    Все ж, наважившись ризикнути - може, хтось теж захоче йти проти наростаючої тиранії, - Лургер різко підбіг до одного з хлопців і боляче вкусив за хвіст, відтягнувши його від дівчини. Кремезному хлопцю з ніком Туман від болі довелось відпустити потерпілу, і та швидко побігла геть, навіть не озираючись. Лургер дякував невідомим богам за те, що дівчина не вирішила пограти в героя а просто втекла. 

  Туман у свою чергу образливо озирнувся на Лургера, який вже йшов до двох інших гравців, щоб допомогти іншим потерпілим.

— Ти що робиш?! - Гаркнув він, йдучи за хлопцем і думаючи над тим, як його зупинити.

— Вас зупиняю, ось що! - Прогарчав Лургер і плечем штовхнув вже іншого хлопця, змушуючи його відступити.

    Страх потихеньку зникав, поступаючись місцем люті, яку Лургер намагався придушити. Все ж, попри все, не можна злитись надто сильно, інакше це не призведе ні до чого хорошо. Але те, що робили ці троє, змушувало хлопця тільки сильніше злитись. Можливо через те, що раніше усе було куди спокійніше. Люди бились тільки на агресивних серверах і рідко нападали на тих, хто слабше, знаходячи собі рівних супротивників, з якими могли битись сам на сам скільки завгодно. Звісно, такі випадки, коли сили були не рівні все ж існували, але дуже рідко і швидко закінчувались.

    А зараз таке відчуття, наче гравці відчули повну свободу дій і вирішили, що інші живуть надто спокійно, через що треба їх життя трохи «покращити». Наче ніхто більше за ними не слідкує, і ні один з гравців потім не отримає по заслугах.

    Коли Лургер почав битись з третім, останнім за списком «вартовим», до останнього приєднались інші двоє. Агресивно махаючи туди-сюди хвостами - хто їх мав, - усі четверо ходили по кругу, не наважуючись якийсь час нападати, ніби сподіваючись, що все ще можна буде владнати. Усі три потерпілих встигли втекти геть, через що троє «вартових» виглядали дуже незадоволено.

   Довкола чотирьох гравців при цьому почали збиратись й інші. Люди слідкували за тим, як може розвернутись можлива битва, і Лургер молився, щоб хоч хтось з них прийшов йому на допомогу, якщо битва ось-ось буде програна.

— Від таких, як ти, одні проблеми. - Прогарчав Туман, легенько стиснувши передні лапи, наче натякаючи, що хлопцю перед ним кінець.

    Сам Лургер розумів, що сили нерівні. Навіть якщо він зможе відбитись від одного, на допомогу прийдуть двоє. Якщо хлопець зможе і від двох якимось чином відбитись - в чому він сильно сумнівався, - то встигне підійти третій, який за час битви зможе залікувати власні рани. Виходить замкнений круг, в якому Лургеру явно нічого не світить.

   Але вистояти за свою честь, за честь Запітуї, яку теж хотіли забрати і за честь інших гравців треба. Інакше ці «крадіжки» серед білого дня будуть продовжуватись, і ніхто їх не зупине.

    Туман почав першим. Кинувшись на Лургера, він отримав майже одразу ударом в приплюснуту морду і ледь не впав. У інших двох «вартових» полетіли залпи отрути, яка була однією з особливих здібностей. Краще, щоб духовна енергія, яка дає можливість використовувати ці здібності почала в самому початку битви відновлюватись, ніж чекати до потрібного моменту і не використовувати її зовсім.

    Отрута почала роз'їдати броню, і всередині Лургер відчув легку гордість за те, що встиг прокачати багато різних здібностей. Інший «вартовий» з ніком Тайфун побіг на Лургера. Позаду, доки хлопець не бачив, Туман теж вирішив не втрачати часу. Вийшло так, що Тайфун на кілька секунд вийшов з гри через пару ран, Туман, якого Лургер не встиг помітити, почав штовхати хлопця вперед, а третій, Лис, почав тиснути на хлопця спереду. Обидва не давали Лургеру нормально поворухнутись. При цьому, броня з залишками отрути притискалась до тіла хлопця, з-за чого мозок того почав працювати швидше, щоб отрута не торкнулась і його.

    Піднявши погляд лиш на кілька секунд, Лургер помітив серед натовпу Запітую. Зробити це було важко, але хлопець все ж зміг. Його серце на секунду завмерло. Що вона тут робить? Чому вона тут? Чи знала вона, що Лургер б'ється?

    Запітуя у свою чергу прокинувшись зранку, не побачила Лургера від слова зовсім. Спочатку, дівчина запевняла себе, що все добре. Що хлопець повернеться через кілька хвилин і що він не відійшов надовго, бо в останній час він все більше не довіряв тим двом. Але помітивши, що ні Оуша, ні його супутниці у світі Лургера не було, скільки б Запітуя їх не шукала, у голові дівчини промайнула думка, що щось все ж таки сталось.

— Тримайся! - Гукнула Запітуя і легенько штовхнувши ноги гравців поряд, щоб пройти, попрямувала до Лургера, думаючи над тим, як може йому допомогти.

   Навіть попри те, що ці двоє знали один одного не надто багато - лиш два місяці і кілька днів, - Запітуя не хотіла, щоб з Лургером щось сталось. Він став її другом, який попри свій характер захищав її в самому початку і приносив їжу. Він, можливо, довіряє їй куди більше, ніж навіть Коті, бо коли Лургер повернувся назад після зустрічі зі старою подругою, був дуже сумним майже увесь наступний день.

    Щоб не допустити того, що від лап «вартових» може постраждати й Запітуя, Лургер різко відштовхнув задніми лапами одного з них. Той відскочив і спробував підійти ближче, але Лургер випустив павутиння, яке утримувало гравців і мобів від рухів, але не зупиняло їх у використанні особливих здібностей, що, в принципі й вийшло. 

    Закривши собою Запітую, а себе ледь встигнувши прикрити Туманом від ворожої атаки отрутою, Лургер зиркнув на подругу і встигнув запитати єдине: