Глава дванадцята. Дивні новоприбулі.

Гравець Оуш приєднується до світу.

Гравець Цунза приєднується до світу.

    Написи майорять настільки яскраво для Лургера, що йому кілька секунд здається, наче він ось-ось втратить зір. Спочатку, з'являється нерозуміння того, що тут відбувається. Потім, до хлопця нарешті доходить - два невідомих йому гравці якимось чином увійшли до його світу.

    Здавалось би, знайома ситуація, чи не так? Але все було не так. По-перше, Запітуя була одна, і вона одразу пішла на контакт з Лургером, почав з ним розмовляти і легенько його підколювати. Ці ж ведуть себе так, наче щось шукають. По-друге, Запітуя принаймні виглядала не надто насторожено, наче не вперше у грі, і опинились у світі Лургера не випадково, а для чогось. А ці двоє настільки дивні, що дивніше нікуди.

    Хлопець помітив їх першими. Сподіваючись, що два дивних гравця не втечуть за кілька хвилин, Лургер покликав Запітую, яка теж встигла помітити написи про приєднання і вони разом почали активне спостереження з кущів, які розмістились поряд з дивними гравцями.

— Будь тихше! - Пошепки наказав хлопець подрузі, коли вона трохи поворухнулась,  поглядом продовжуючи слідкувати за незнайомцями.

    Запітуя хотіла було відповісти щось другові, як невідомий хлопець озирнувся на подругу і вперше за весь час мовив:

— Тут у них якось сумно і нічого веселого нема.

    Лургер перезирнувся з Запітуєю. Обидва подумали про те, що двоє новоприбулих явно вже грали в «Some evolution», з-за чого так себе й поводять. Дівчина тим часом гаркнула на друга:

— А тобі треба, щоб нас зустріли з хлібом і сіллю? - Коли хлопець відкрив рот, щоб щось знову сказати, дівчина різко гаркнула: - Слухай, заткнись, га! Нам ще тих двох знайти треба!

   Запітуя легенько здригнулась. Двоє новоприбулих вже знали, що Лургер тут не сам. Чи могли вони дізнатись про це від когось іншого? Може, самі здогадались? Все ж, хлопець часто брав з собою кудись Запітую в останній час, усяке може бути. Але судячи за тим, що тіло Лургера сильно напружилось від останньої фрази, хлопець теж зрозумів, що все не так просто, як може здаватись.

— Може, їх взагалі поки у світі нема? - Запропонував теорію хлопець. - Все ж, ніхто до сих пір на нас не наткнувся.

— Та ні. Якби їх обох не було, світ би був звичайною чорною пустотою аж доки не прийшов би хтось з них. Так що тут по любому хтось з них є.

    Першою наважилась вийти з «засідки» Запітуя. Всеодно двоє новоприбулих вже збирались телепортуватись на спавн і шукати їх з Лургером, тому тягнути вже було нема чого. Зробивши вигляд, що вона просто йшла повз, Запітуя привіталась і перше, що запитала, було:

— Як ви сюди потрапили, не кидаючи заявки в друзі нам з Лургером?

    Все ж, Лургер розповідав, що якщо станеться ситуація, схожа на ситуацію з Запітуєю, треба першим питати саме про заявки. Навіть попри те, що розробники «виклали» вже два оновлення, в них не входила можливість потрапляти у світ рандомної людини без прийнятої заявки в друзі.

— Чесно, ми без поняття. - Почала дівчина, повністю розвернувшись до Запітуї. - Ми хотіли потрапити до світу одного нашого знайомого, але щось пішло не так, і ми тут. Ми самі взагалі не розуміємо, що з грою відбувається в останній час.

    Це могла би бути нормальна відмазка і Запітуя може навіть прийняла би її, але той факт, що ці двоє шниряли довкола, наче щось шукаючи, і за весь час навіть не спромоглись знайти господарів світу вже говорить за всю ситуацію. Та й фрази, якими обмінювались новоприбулі теж «говорящі», що Запітуї не давало спокою.

— О, справді? - До подруги підійшов Лургер і став поряд з нею. У його голосі чувся легкий сарказм, який він намагався сховати за награним «хвилюванням» за двох незнайомців. - Ну, тоді раз ви вже знаєте, що це не той світ, в який вам треба було потрапити, може, вже підете? Бо в мене з подругою були деякі справи на сервері, ми не можемо тут довго затримуватись.

   Хотіла було Запітуя припіднятись на передніх кінцівках, щоб подивитись на Лургера і таким чином запитати, чому він отак хоче виженути зі свого світу цих двох, якщо можна викачати інформацію, але втрималась. Все ж, може, воно й на краще, якщо вони підуть звідси геть.

    Дівчина з ніком Цунза спробувала вийти зі світу Лургера, заплющивши очі. Принаймні, вона зробила вигляд, що намагається перейти в інший світ. Але вже через кілька секунд вона з надто правдоподібною невпевненістю подивилась на свого друга, який був трошки нижчим за неї.

— Спробуй ти вийти. Бо в мене щось не виходить.

    Лургер легенько закотив очі. Ну звісно, тепер вони будуть розігрувати жертв, які не можуть вийти з його світу. Як же інакше?

   Оуш, судячи за тим, як напружується його тіло, теж, схоже, намагається вийти зі світу Лургера. Принаймні, хлопець намагається запевнити двох друзів у цьому. Потім, Оуш піднімає збентежений погляд на подругу і потискає плечима.

— Що, зовсім не можете вийти? - Не утримується Лургер.

— Ну, як бачиш. - Цунза втрималась від того, щоб кинути щось образливе. Не треба було видавати себе ні при яких умовах.

    Пізніше, коли ці двоє все ж вирішили залишитись у світі Лургера на якийсь час, аж доки не зможуть придумати, що їм робити далі, Лургер у свою чергу відвів Запітую геть. Кілька разів озирнувшись по сторонах, щоб впевнитись, що їх ніхто не прослуховує, хлопець сильно нахилився до подруги і пошепки мовив:

— Не розумію, яким чином вони сюди потрапили без заявок в друзі. Скільки б разів я не намагався придумати хоч якусь логічну відмазку, усе йде шкереберть, б'ючись об каміння фактів. І ладно, якщо з тобою така ситуація була - тоді взагалі ігри могли глючити так, що все почало йти «не за скриптом», але вони... Та й ще їх поведінка. Так звичайні гравці себе не ведуть. Богом клянусь, через кілька днів мій світ вибухне.

— Треба за ними слідкувати, значить. - Вирішила запропонувати ідею Запітуя. - Щоб нічого не сталось без нашого відому.