Глава одинадцята. Шахта.

— І всеодно це надто дивно. - Мовила Запітуя, коли зустрілась з Лургером в його будинку зранку. - Вони знайшли якогось надто розумного моба, а та дівчина об'явилась лиш тоді, коли вже багато хто може зацікавитись цим експериментом.

— Ага, є таке. - Мовив Лургер, розсортировуючи речі в своєму сундуці. - А ще недавно я чув, що якийсь хлопець зник прямо з сервера. Відійшов на пару хвилин у кущі по справах, і зник.

    Усе це було пов'язано. Ніхто поки не міг цього доказати, але здогадки вже були. Поки що ніхто нічого не робив, щоб ті, кому потрібно було йти проти гравців, проявив себе, щоб мати потім хоч якісь докази того, що щось дійсно відбувається.

    Лургер почав трохи нервувати. Якщо вони - ким би вони не були, - могли завалити сильних гравців, то не значить це, що ці люди можуть прямо зараз загрожувати і йому, і Запітуї?

— Слухай, заспокойся. - Мовила дівчина. - Поки що навіть невідомо, чи дійсно зник той хлопець, а чи він просто міг би захворіти.

— Та хто його знає. Може й просто захворів, може й дійсно зник. - Нарешті закінчивши з предметами, Лургер розвернувся до Запітуї. - Ну що, пішли? 

    Зовсім недавно розробники «виклали» ще одне оновлення, додавши кілька нових руд і шахти, в яких їх було якнайбільше. Взагалі, схема появ руд у світі була така, що вони з'являлись в своїх біомах і через якийсь час якщо їх зруйнувати і забрати, з'являлись знову. Усі руди були по-своєму цінні - якісь підходили для броні, якісь для зброї чи корисних речей типу потужних лопат, а деякі просто підходили для того, щоб добре їх продати.

    Лургер сильно здивувався, коли оновлення з'явилось так швидко після минулого. Бо так зазвичай не було. Все ж, розробники зазвичай робили перерви в розробці гри. Особливо після того, як у них з'явилось дві нові гри.

— А якщо це якась підстава? - Запитав хлопець минулого вечора, думаючи про нове оновлення. - Може, гравці полізуть дивитись шахти, а з них вилізти неможливо.

— Та нашо їм це? - Запітуя намагалась звучати якомога впевненіше, але десь всередині всеодно з'явилась підозра.

    Все ж дійсно, чому оновлення з'явилось так рано? Може, просто затримувалась, тому розробники вирішили виставити її ось так близько з іншою? Ніхто не знав, але навіть навіть Запітуя вже почала нервувати.

— Так, готова. - Мовила дівчина, беручи до рук потрібний інструмент, який був потрібен у шахті.

   Йдучи до шахти, яка опинилась не так вже й далеко від точки, де спавнились дуже слабкі моби і де було невеличке поселення, друзі продовжували розмовляти то про одне, то про інше.

— Слухай, а ти колись кохала? - Запитав Лургер в один момент.

— Ну, був один хлопець в молодшій школі. Хорошенький такий, часто смішив мене. Особливо коли я сумувала. - Мовила Запітуя, трохи подумавши. - Але ми з ним давно не спілкувались. Тому я не знаю, де він і що з ним. А ти?

— Теж. Якраз у цій же грі знайшов одну дівчину. - Лургер вирішив не приховувати цього. Все ж, це було давно, так чому б не розповісти? - Я не знав її справжнього імені, де вона живе і як її по-справжньому звали. Але вона мені подобалась, бо була доброю і завжди приходила на допомогу. А потім вона зникнула, і ніхто не знав, куди саме.

    Лургер тихо зітхнув. Ось так дружиш з кимось, приділяєш йому все більше своєї уваги, закохуючись, а потім розуміюєш, що усе було насмарку, бо ця людина просто зникла.

— Думаєш, колись зустрінеш її? - Тихо запитала у друга Запітуя.

— Наврядчи. Вона... - Лургер на кілька секунд затнувся. - Вона може й не пам'ятати мене вже. А я як бовдур, їй богу. Постійно за минуле чіпляюсь, наче воно все ще щось значить.

— Може колись і буде значити, ми ж не знаємо всього. - Запітуя теж тихо зітхнула, не знаючи більше, що їй варто казати.

    Останні метри до шахти вони дійшли мовчки, як і спускались вниз.

    Шахта виявилась сирим місцем з купою води на підлозі, яка була Лургеру майже по коліно. Звісно, Запітуя не сподівалась, що тут буде сухо, але вона сподівалась, що тут принаймні води не надто багато. Лургеру довелось дівчину підняти на руки, щоб допомагати їй пересуватись, не торкаючись води при цьому.

— Якщо втомишся, можеш поставити мене на підлогу. - - Мовила Запітуя через пару хвилин, коли вони вже трохи просунулись вперед. - Я вже якось витерплю. Все ж, я наполовину скат, може, це дає мені якісь бонуси у воді.

    Звісно, дівчина не знала, чи дійсно таке тут є. Але все ж, раз з-за анатомічної структури вона не могла заплющити очі, значить, щось подібне тут все ж може бути.

— Я всеодно не можу поставити тебе в брудну воду. - Мовив Лургер, продовжуючи нести на собі одночасно і Запітую і дві кирки одночасно - одну його, одну її. - Невідомо, що у тій воді ще водиться. Може, заразишся чимось, коли води випадково хлибнеш,  а потім тебе фіг вилікуєш.

   Запітуя вирішила не сперечатись. Коли Лургер продовжив йти далі, Запітуя все більше звертала увагу на воду, яка тут дійсно була надто брудною. Хлопець же поставив подругу лиш тоді, коли знайшов велику жеоду золота - так, цей ресурс на відміну від реальності тут був не надто рідкісним, - але й то на великий камінь, який тут був поряд.

   Лургер почав обережно відколювати особливо цінні частини, які міг би потім віднести. Запітуя кілька секунд слідкувала за тим, як він це робить, а потім запропонувала свою допомогу.

— У тебе й без того зараз хитке положення, краще просто поспостерігай, як я роблю це. - Відмовив Лургер. - Може, колись і ти зможеш. Якщо звісно води буде поменше...

    Запітуя тихо, трохи по-дивному пирхнула.

— Теж мені... - З легкою награною образою мовила вона. - Взагалі мені інколи нічого не даєш робити.

    Звісно, дівчина розуміла, що Лургер був правий, і якщо вона впаде у воду, дійсно може щось підхопити. Але трошки хлопця все ж вколоти хотілось, щоб хоч якось «розрядити» атмосферу довкола.

    Повертались вони додому вже під вечір. Робота була надто повільною, все ж попри все, це було золото і ніхто не схоче заплатити за поганий товар. Інколи видаючи звуки, схожі на позіхання, але трохи дивніші, ніж у звичайних людей, Запітуя інколи могла розповідати щось про своє звичайне життя - про школу, про друзів, про відчуття жалю, що вона не зможе повернутись якийсь час до звичного ритму життя. Лургер інколи угукав, щоб показати, що слухає, а інколи міг щось запитати, намагаючись при цьому трохи заспокоїти дівчину.