Глава десята. Надто дивний моб.

    Запітуя прокинулась сьогодні надто рано. Спочатку знову снились сни про батьків, які ще пару годин не давали їй заснути. Потім приєднався до світу Лургера якийсь його знайомий, який побачивши Запітую, швидко підбіг до неї.

— Мені треба дещо сказати Лургеру, це важливо. - Мовив хлопець. - Де він?

— Він зараз спить, але ти можеш сказати все мені, а коли Лургер прокинеться, я йому все розповім. - Вирішила запропонувати Запітуя, відчуваючи, як десь всередині неї розростається цікавість.

    Звісно, мабуть, було не дуже правильно просити хлопця розповісти хоч щось з того, що було призначено зовсім іншому. Але Запітуя поки не хотіла будити друга - він і без того займався запасами їжі на зиму, яка ось-ось повинна була прийти різким похолоданням і зникнення майже всіх мобів. Йому треба було відпочивати, а не займатись якимись справами рано-вранці.

— Це дуже важливо, правда. Мені треба переговорити з вами обома про те, що зараз відбувається.

    Десь всередині Запітуя відчула, як починає наростати задоволення. Нарешті, тепер звертались не тільки до Лургера, а ще й до неї. Значить, вона була вже не такою й невпізнаною.

    Коли дівчина підійшла до будинку друга, вона стала думати - чи варто постукати, а чи варто попросити хлопця позаду допомогти залізти через вікно, щоб було швидше. З однієї сторони Запітуя хотіла, щоб Лургер мав трошки часу, щоб підготуватися до розмови, з іншої - раз хлопець позаду сказав, що це щось важливе, значить, це дійсно важливе.

   І ось, коли Запітуя все ж наважилась попросити хлопця «підкинути» її, вона опинилась в одній з кімнат друга. Вона була заставлена різними речами - біля стін стояли сундуки та два столи, а напроти другого вікна кровать самого Лургера. «Добре, що вирішила полізти у це вікно...» - Подумала дівчина, підходячи до кроваті хлопця.

— Гей, Лург... - Запітуя легенько, наскільки могла дотягнутися, штовхнула друга, щоб той прокинувся.

    Той промичав щось незрозуміле, повертаючись на інший бік. Ліниво відкривши око, він глянув на Запітую і пробубонів більш розбірливо:

— І знову ти розбудила мене надто рано.

— Там просто один якийсь твій знайомий прийшов... - Почала дівчина. - Він казав, що це щось важливе і просила тебе покликати.

    Трохи невдоволено видихнувши, Лургер сів, а потім встав з кроваті, і, потягнувшись, все ж вийшов на вулицю. Запітуя йшла за ним, думаючи про те, що ж такого особливого сталось, що покликали їх обох.

— На одному з мирних серверів з'явився надто дивний моб. - Почав свою розповідь хлопець. - Він ні на кого не агресує, хоча рівень дуже великий, ніколи не б'є у відповідь, а просто дивиться. І так дивиться, наче... 

     Хлопець не зміг знайти підходящих слів, щоб правильно описати ситуацію. Тому Лургер, згадавши, що колись бачив надто розумний погляд у одного з мобів, запитав:

— Наче розумний?

— Так! - Хлопець для впевненості кивнув головою, наче боявся, що йому хтось не повірить. - Ми його залишили, щоб продовжувати слідкувати, але не впевнені, чи це правильне рішення. Може, його треба було того, щоб не мучати...

   Лургер з Запітуєю перезирнулись. Ситуація дійсно була дивною, і в якійсь мірі цікавою. Лургер подумав, що треба продовжити невеличкий експеримент і слідкувати за мобом - все ж цікаво дізнатися, чи вийде взагалі з цього щось. Запітуя була тієї ж самої думки, тільки вона не хотіла, щоб моба надто багато мучали. Все ж, якщо він починає розумнішати, може й інтелект скоро проявить, почав розмовляти, як усі нормальні люди.

— На якому сервері ви його знайшли? - Впевнено запитала у хлопця Запітуя.

 ..                                  

..                            

..                                         

..                          

..                              

   Лургер уважно роздивлявся моба, який знаходився за кам'яним забором. Моб не виглядав надто дивним за виключенням погляду, який дійсно виявився надто розумним для такої істоти. Поряд з ним вже зібралось кілька гравців, теж слідкуючи за ним. Один з них навіть щось записував, слідкуючи за кожним рухом, звуком і поглядом моба.

— Як давно ви його знайшли? - Запитав Лургер у того хлопця.

    Не відриваючи погляду від записів - каракуль, які важко було назвати нормальними буквами, - «науковець» мовив:

— Три дні тому. Поки що нічого дивного не було, але ми продовжуємо слідкувати на випадок, якщо станеться щось не те.

     Моб повільно підняв голову і подивився на Лургера з Запітуєю і науковцем, які стояли на кам'яному заборі для кращого виду. У його поглядів не було нічого ворожого, лиш цікавість та прихований розум. Від розуміння, що це створіння теж може виявитися розумним, у Лургера по спині пройшов табун мурах, бо він вперше так масштабно уявляв таку картину. Все ж, хлопець провів у грі надто багато часу, і якби не ця вся ситуація, він ніколи б не повірив у те, що звичайний моб може виявитись розумним.

— Як довго ви збираєтесь за ним слідкувати? - Знову запитав Лургер.

— Доти, доки він не почне бути агресивним і небезпечним для інших. Тоді, якщо нам не вдасться його зупинити і продовжити експерименти, тоді його доведеться знищити.

    Науковець казав так спокійно, наче казав про щось звичайне. Запітуя тихо хмикнула, розуміючи, що якщо буде повстання машин, воно почнеться саме з цього моба.

— Да знищити його треба! - Гаркнув хтось знизу і Лургер легенько здригнувшись від несподіванки, озирнувся назад.

    По голосу це була дівчина, але тіло її було доволі великим, а рівень майже граничив з рівнем Лургера. Вона дивилась на всіх вороже, наче готувалась, що хтось точно нападе на неї за такі слова. Лургер же намагався бути спокійним, легенько, наче не спеціально торкнувшись тіла Запітуї хвостом, даючи дівчині сигнал, щоб та теж була спокійною. Хлопець не знав, чи зрозуміла його подруга, але сподівався, що битись сьогодні ніхто не буде.