Глава дев'ята. Підозри.

    Лургер слідкував за дівчиною близько трьох днів. Вирішивши, що якщо він буде проводити з дівчиною надто багато часу, це буде виглядати підозріло, хлопець вирішив, що почне з чогось малого - просто буде відходити кудись нібито по справах, а сам причаїться десь і буде слідкувати. Звісно, не надто довго і не дуже часто, щоб давати дівчині власний простір, але інколи все ж можна було.

    Дивлячись на Запітую, Лургер згадував слова Бананос і намагався співставити факти зі слів знайомого з дівчиною. Звісно, Лургер все більше підозрював, що хлопець міг просто трошки прикрасити ситуацію, але те, що й до нього прибув хтось - при тому якщо врахувати, що аж двоє, - то все стає все більш дивним.

    Запітуя у свою чергу не видавала нічого дивного за ці кілька днів. Вона була просто однією з тих гравців, хто зовсім нічого не розуміє в ситуації, яка вийшла і просто дівчиною, яка сумує за своєю сім'єю з реального життя.

    Однієї ночі, коли Лургер зазирнув у відкрите вікно будинку дівчини, за що до сих пір відчував сором, він побачив, як Запітуя тихо плакала, не звертаючи увагу на зовнішній світ. Тоді вона не помітила хлопця, а той у свою чергу зрозумів, що дівчина сумує за своєю сім'єю куди сильніше, ніж він собі уявляв.

— Треба з цим зав'язувати... - Тихо промурмотів сам собі Лургер на ранок четвертого дня, коли не зміг нормально поспати і тому вирішив почати прибирати бур'яни з городу. - Вона не вони, а я повів себе як останнє хлопчисько. Все ж, мені вже сімнадцять, не тринадцять.

    Хлопцю було дійсно соромно за свої дії. Він сам не дуже любив, коли його надто контролюють чи за ним слідкують. А тут на тобі - з'явився Бананос і змусив Лургера сумніватись в Запітуї, наче вона була якимось злодієм. Так, дівчина дивним образом опинилась у його світі, але ж це не значить, що вона не може бути однією з потерпілих.

    Запітуя ж у свою чергу не підозрюючи, що Лургер побачив її слабкість швидко поснідала позавчорашнім смаженим м'ясом і хлібом, який вона купила на власні кошти, вийшла на вулицю. Побачивши Лургера, який продовжував порпатись в городі, вона підійшла ближче й запропонувала перше, що прийшло їй в голову:

— Давай може разом сьогодні пополюємо? А то м'ясо приносиш частіше ти, а я майже не полювала. Може, навіть на нове оновлення подивимось.

   Відкидаючи ще один бур'ян в сторону, Лургер зиркнув на Запітую і кивнув.

— Добре. Зараз, тільки закінчу, і підемо.

    Запітуя сіла на землю - якщо бути точніше, то просто опустила нижню частину тіла, - і почала слідкувати за тим, як Лургер працює на городі. В один момент дівчина навіть запитала, чи треба допомогти йому, але хлопець відмовився, кажучи, що і так роботи вже мало залишилось.

— А ти взагалі снідав сьогодні? - Запитала в один момент Запітуя.

— Ще ні. - Лургер відклав усі бур'яни в сторону. - Думав, що після городу поснідаю, але, гадаю, після полювання можно.

— Ну ні, так не піде. Ти повинен поїсти. - І, щоб не чути, що Лургер поїсть потім, Запітуя встала і швидко пішла до свого будинку.

    Повернулась дівчина вже з їжею. Навіть попри дивну анатомію, Запітуя могла переносити деякі речі в передніх кінцівках. І зараз вона несла пару шматків білого хліба і шматок м'яса. Більше на жаль у неї поки нічого не було, тому дівчина відмітила, що треба буде або з полювання щось собі залишити, або потім сходити на ринок.

    Запітуї подобалось те, що з мобів можна було отримати не тільки м'ясо, а й інші речі. Наприклад, те ж золото. Спочатку дівчині було дивним те, що коли моб помирав, поряд з ним магічним образом опинялось кілька монет - не багато, але все ж. Але потім, вона все ж звикла до такої дивності, бо вона кормила дівчину протягом усього цього часу.

   Полювання було вдалим з початку і аж до самого кінця. Запітуя вже встигнувши пару разів пополювати на самоті, в голові змогла уявити невеличкий план проти моба, який мав доволі великий рівень. Звісно, не двадцять тисяч, але дуже близько.

— Сама з ним закінчиш? - Запитав тихо Лургер у подруги, коли вони просунулись в кущах трошки вперед, намагаючись не видавати багато звуків.

— Так. - І, більше не кажучи ні слова, Запітуя ринулась вперед, не даючи мобу й шанса зробити щось проти.

    Лургер слідкував за дівчиною, бо поряд не було інших мобів. Хлопець готовий був ринутись на допомогу, якщо щось піде не так, відчуваючи, як м'язи звично напружуються. Але йому було приємно слідкувати за тим, як Запітуя робить успіхи.

    Дівчина билась з мобом доволі непогано попри свій невеличкий зріст. Петляючи між великими ногами моба, вона вдаряла його передніми кінцівками, не даючи можливості зачепити себе у відповідь. В один момент вона впала і кілька секунд не могла встати. Лургер вже хотів було підскочити і хоча б допомогти розвернутися, бо все ж це її битва, але Запітуя все ж розкачалась на спинному панцирі і змогла встати, продовживши битву.

    Лургер же знову задумався про те, чи могли підозри Бананос бути правдивими? Зиркнувши на Запітую, хлопець спробував зрозуміти, чи видає щось в її рухах гравця, який колись міг грати у цю гру, але старанно робив вигляд, наче новачок і тільки всьому вчиться. Але дівчина навіть до сих пір не викликала ніяких підозр, і Лургер знову почав картати себе за те, що почав підозрювати подругу.

    Коли моб нарешті лежав на землі, хлопець вийшов з кущів. Запітуя подивилась на друга, і якби Лургер нормально бачив її очі, в них він би побачив гордість за ще одне вдале полювання.

— Що з ним робимо зараз? - Запитала вона у хлопця.

    Якби Запітуя полювала сама, вона б віднесла тіло моба додому - хоч це було б важко, через що треба було б покликати Лургера на допомогу, - розділила м'ясо і приготувала їжу. Зараз же вони полювали разом і Лургеру теж треба було щось вполювати для себе.

— Тіло моба можна поки що залишити тут. - Мовив нарешті хлопець. - Моби всеодно їх не чіпають, а у мене є трохи часу, щоб вполювати щось для себе.