Глава п'ята. Захист.

     Цієї ночі Запітуї снився надто реальний сон. Мабуть, вперше за останній час їй приснилась її сім'я. Батьки сиділи на веранді їх будинку на дачі, п'ючи чай навіть попри вечірню спеку. Запітуя гралась з її улюбленим псом золотим ретривером Кі-Кі, який, здавалось, мав необмежену енергію і щасливо підтримував ідеї ігор господині. Правда, інколи дівчині доводилось зупинятись і на якийсь час сидіти поряд з батьками - в усьому була винна ця клята спека.

— Хочеш чаю? - Запитав таким рідним голосом батько, і Запітуї здалось, що вона здригнулась в реальності - наскільки це взагалі було правильно назвати в її положенні.

   Пес сів поряд з дівчиною і поклав свою гарну морду на ноги дівчини. Кі-Кі часто любив так робити, особливо коли Запітуя робила якісь уроки. Відчуття, як долоня - людська, рідна, - лягає на морду улюбленця таке ж реальне, як і все довкола.

    Запітуя хотіла відповісти, що випила б краще чогось холодного, але замість чогось зрозумілого з її рота вилилось кілька слів, які дівчина не змогла розібрати навіть коли прокинулась.

    Вона довго сиділа на холодній землі, бо досі не змогла побудувати собі хоч якийсь дім, а Лургер в останній час був надто зайнятим, щоб його попросити - він постійно бігав по серверах, намагаючись зрозуміти, чи знає хтось, що відбувається.

    Запітуя довго згадувала свій дім. Дівчина добре пам'ятала, як їй було добре в реальному житті, не хвилюючись про те, що хтось може вбити її в один момент. Звісно, Запітуя продовжувала спати на власному спавні - там, де моби не були агресивними і мали дуже низький рівень. Але це не давало гарантії, що нічого не станеться. Що нічого не зміниться. Що в один момент не об'явиться якийсь третій гравець, який не захоче покидати одиночний світ Лургера за власним бажанням...

    В один момент Запітуя навіть згадала свій останній день народження. Тоді зібрались ледь не всі родичі - батьки, бабусі з дідусями, кілька друзів, двоюрідні брати й сестри, з якими дівчина в останній час зустрічалась не дуже часто, бо у всіх з'являлось надто багато справ. Усі вітали дівчину, дарували подарунки, бажаючи при цьому міцного здоров'я, якщо не встигли привітати. Потім, усіх покликали до столу. Було так весело тоді. А зараз... Зараз Запітуя здавалась сама собі тінню.

     Бо хто вона без реальності? Правильно! Ніхто. Все через те, що там, в реальності, у неї було багато рідних і близьких людей. Усі вони могли підтримати, просто сидячи поряд з дівчиною і нічого не кажучи.

— Щось сталось? - Запитав того ж ранку Лургер, помітивши по ході нової подруги, що щось змінилось.

   Хлопець відчував десь на підсвідомому рівні, що з дівчиною щось не так. Він завжди міг приблизно «відчути», якщо людина в поганому гуморі по деяких факторах - наприклад, тій же ході чи більш непримітним факторам. І Лургеру завжди було не дуже приємно, якщо хтось поряд з ним в поганому настрої - невідомо, чи то на нього, чи на щось інше.

— Та то таке... - Мовила Запітуя, махнувши правою клешнею. - Просто... Згадала свій останній день народження в реальному світі, ось і настрій трошки погіршився.

    Звісно, до кінця відчуття Запітуї Лургер зрозуміти не міг. Усе, що він отримував у власний день народження - лиш ці кляті «з днем народження» і більше нічого. Але, схоже, для Запітуї це було важливо.

— Он як... - Протягнув Лургер, на кілька секунд задумавшись. Запітуя думала, що хлопець знову розвернеться і піде геть, що значило кінець розмови в найближчі кілька годин, але він неочікувано запитав: - А коли в тебе день народження?

    Кілька секунд подумавши, Запітуя вирішила, що раз вони з Лургером починають потихеньку товаришувати, то приховувати такі речі не варто. Тим паче, кому вона взагалі тут потрібна? Ніхто про Запітую тут майже не знає - хіба що дві-три людини, - нікому не потрібна інформація про таку дівчину.

— Сьомого липня.

— О, то зовсім скоро. П'ять днів залишилось.

— Ти що, ведеш календар? - З легкою недовірою задала питання Запітуя.

   Невже Лургер настільки довго сидів у грі, що йому в один момент зайнятись стало нічим, і він вирішив вести календар? Чи це просто було щось, щоб відволіктись від постійної рутини і робити хоч щось новеньке?

— Та, в один момент просто нудто стало, ось і вирішив вести календар.

   Значить, він все-таки явний задрот. Принаймні, у цій грі.

..                               

..                               

..                               

..                       

..                                  

   Все розпочалось як завжди. Лургер перебирав свої трави, кажучи, що піде потім продавати, а Запітуя намагалась хоч якось розпочати будування свого будинку. Але що того разу, що цього мало що виходило. Передні кінцівки Запітуї зовсім нічого не тримали нормально - усе часто вилітало з них. Дівчині важко було навіть товсту гілку, яку вона знайшла на землі, поставити, щоб в майбутньому утворити стіни, ось так ставлячи гілки. Вони постійно падали, не встигала Запітуя навіть озирнутись, і дівчина при цьому не могла навіть посильніше їх встромити в землю.

— Давай допоможу. - Нарешті мовив Лургер, вставши з насидженого місця, відкладаючи трави і допомагаючи дівчині поставити першу гілку на землю.

— Ну, якщо не складно... - Трошки сором'язливо - не кожен же день тобі допомагають в будівництві, - мовила Запітуя, слідкуючи за тим, як Лургер поступово ставить гілки на землю і вбиває їх глибше, щоб вони не падали.

— Тобі ж без різниці, якщо дім буде низьким? - Поцікавився Лургер, ставлячи ще одну палку на землю і готуючись вбити її туди ж. - Чи ти хочеш повище?

— Та плювати, головне, щоб був. - Після відповіді Запітуя почала збирати довге листя з кущів, щоб потім зробити аналог кроваті.

     В один момент дівчина зайшла надто далеко. Вона хотіла знайти найкращі, і по можливості доволі м'які - в міру можливостей, - листи, бо все ж краще, ніж нічого. Запітуя зовсім не помітила того, що відійшла від звичної, безпечної галявини дуже далеко і позаду неї, поступово йдучи до дівчини, опинився моб.