Глава четверта. На березі.

    Після того, що сталось в онлайні, Лургер і Запітуя майже не розмовляли, займаючись своїми справами - Лургер доглядав за своїм великим городом, інколи зупиняючись на щось інше, Запітуя намагалась хоч якось прокачатись, розуміючи, що зараз без цього нікуди. Звісно, було важко, тим паче дівчина ще не до кінця зрозуміла усіх механік різних здібностей, яких тут було надто багато, але що вже поробиш?

    Лургер продовжував інколи полювати для них обох, бачачи, як дівчині буває інколи важко спіймати собі щось більше, ніж моба двадцятого рівня. Одного разу він навіть приніс їжі зі свого городу, кажучи, що дівчині треба їсти щось окрім м'яса.

— Чому це ми вирішили розщедритися? - Запитала дівчина з легким сарказмом, але ягоди все ж прийняла, вдячно кивнувши.

    Лургер лиш потис плечима.

— Просто вирішив принести тобі щось інше, щоб ти спробувала.

    Хлопець пам'ятав, як і йому самому колись принесли трохи ягід добрі гравці на якомусь сервері. Правда, цих гравців давно вже нема, бо вони перестали грати, але Лургер пам'ятав їх до сих пір.

    Запітуя у свою чергу хотіла було сказати, що вже пробувала деякі ягоди - сині, червоні та фіолетові, - і навіть сьогодні з'їла кілька перед тим, як зустріти Лургера, але не наважилась. Все ж, дівчині було приємно, що Лургер робить перші кроки до того, щоб хоч якось потоваришувати. Тим паче, серед тих ягід, які Запітуя з'їла тим же вечором були й ті, яких вона ще не бачила ніде. Рідкісні, мабуть.

   З'ївши ці ягоди, Запітуя спочатку відчула легку, ледь помітну слабкість, а потім вільність у всьому тілі. Було таке відчуття, наче ці ягоди давали якийсь додатковий ефект, з-за чого розробники гри якраз і вирішили зробити кущі з цими ягодами рідкісними. Легкість в тілі продовжувалась ще доволі довго, і Запітуя навіть змогла прокачати рівень майже до тисячі. Результат приємно порадував дівчину.

   І в той момент Запітуя вирішила, що теж зробить щось для Лургера у відповідь. Все ж, хлопець захистив її до цього, та й їжу тягає інколи. Навіть ягоди рідкісні приніс. Чому б не спробувати? 

     Але Запітуя не знала, що може зробити. Ігрових грошей у неї і без того було надто мало, та й у Лургера їх і без того може бути багато. Може, щось купити? З однієї сторони, дівчина не хотіла витрачати ті єдині гроші, не знаючи реакції хлопця. З іншої - вона навіть не знала, що подобається Лургеру і що взагалі можна подарувати тому, хто грає вже надто довго - дивлячись на те, наскільки високим був рівень хлопця.

    Може, допомогти в полюванні? Та ні, теж поганий варіант. Вони були на різних рівнях, та й Лургер сто відсотків ходив там, де моби були дуже сильними. Хлопець явно не захоче боятись не тільки за власне життя, а й за життя Запітуї.

    Дівчина довго морозила голову над тим, що могла зробити. Аж до самого ранку, не в силах заснути. І, їй прийшла в голову одна ідея.

— Слухай, а що це взагалі за завдання такі? - Задала питання Запітуя, коли вони з Лургером зустрілись днем.

    Лургер в цей момент сидів і перебирав якісь трави. Запітуя трошки примружилась, слідкуючи за тим, як хлопець обережно відкладає на землю одні трави і береться за інші. Можливо, якщо він не захоче розповідати про завдання а потім ходити разом з Запітуєю їх виконувати, дівчина спробує вмовити його дозволити допомогти хоча б з травами.

 — Це просто завдання, які треба виконати і за які ти можеш отримати нараду. - Нарешті почав пояснювати Лургер і Запітуя видихнула з полегшенням. - Наприклад перше завдання - знайти шість рідкісних квітів, за які тобі дадуть боби, які дозволять тобі піднятись на небо і жити там.

— А хіба таке можливо? - Запитала Запітуя, коли хлопець на кілька секунд замовчав, продовжуючи перебирати трави. - Ну, жити на небі...

— Так, розробники зробили так, що якщо ти підіймаєшся по цих бобах, то там, нагорі з'являються тверді хмари.

    Запітуя підіймає голову. Небо було як завжди чистим, повністю синім, без єдиної хмаринки. Як же так можна, щоб за кілька хвилин на небо без вітру набігли хмари і стали твердими? Хоча, мабуть, в цій грі можливе все.

— Дивна гра... - Знову мовила Запітуя.

— Так, дивна. - Погодився Лургер і вставши з насидженого місця, почав кидати листя цілющих трав в невеличку плетену корзину.

— Слухай, не хочеш виповнити зі мною це завдання? - Нарешті наважилась спитати Запітуя.

    Звісно, завдання було не надто простим - знайти аж шість рідкісних цілющих трав ще постаратись треба. Але принаймні, не треба ні з ким битись. Та й тим паче, Запітуя не була впевнена, що ці трави знаходяться надто далеко, щоб дівчина так сильно боялась за своє життя.

    Лургер нарешті підняв підозрілий погляд на Запітую.

— З тобою? - Навіть у голосі хлопця була легка підозра, наче він не очікував такої пропозиції від дівчини.

— А що, ти маєш щось проти?

— Ні. Але якщо помреш - не ний потім.

    Дівчина лиш тихо хмикнула на таку відповідь. Звісно, нити ніхто не збирається, бо вже нікому буде це робити.

..                                 

..                                      

..                                  

..                          

..                          

    Пішли вони нарешті після обіду. Лургер хотів відновити сили та й Запітуя не відмовилась трошки поїсти. Запітуя повзла трошки попереду, Лургер був не проти йти трошки позаду.

— Якщо знайдеш підозрілу рослину з червоними, синіми, фіолетовими, чорними, білими чи сірими листками - одразу кажи мені. Зрозуміла? - Запитав Лургер, трохи нахилившись до дівчини.

— Добре, зрозуміла. - Мовила дівчина, і одразу поспішила задати питання: - А хіба вони тільки в одному типі лісу ростуть? Бо я бачила, що біомів тут якось дуже... Багато, чи що?

— Деякі з них - так, в одному. Наприклад, сині й червоні на полях чи лісах на кшталт того, в якому ми зараз. Фіолетові й білі ростуть в ялинових лісах. А чорні й сірі - на березі моря. Роботи багато, так що давай трошки пришвидшимось.