Глава третя. Агресори.

     Сьогодні вночі Запітуя вперше вийшла в онлайн. Лургер знову зник на цілу ніч, нічого не пояснюючи, то чому не спробувати? Тим паче, пора досліджувати світ, щоб дізнатись більше про місце й гру, в яку вона потрапила.

    З-за того, що Запітуя мала зараз лиш п'ятдесят три рівні, дівчина захотіла в першу чергу зайти на мирний сервер. Не вистачало, щоб хтось вбив її, бо Запітуя провела тут тільки п'ять днів.

    Онлайн вночі був маленьким навіть зараз, коли трапилась така біда. Ті, хто був, були або малоактивними, пересуваючись надто мляво, або взагалі спали, не боячись, що їх вб'ють. Ну звісно. Сервер мирний, тим паче якби тут можна було агресувати один на одного і битись до кінця, ніхто б не захотів пертись на тих, хто мав майже такий самий рівень, як і у Лургера.

    Перше, що здивувало дівчину - як вони взагалі прокачували своїх персонажей? Робили щось в коді гри? Одразу скачували взлом? А хіба таке було? Бо скільки б Запітуя не лазила в мережі інтернету в пошуках сайту, який міг би дати їй великий рівень ще на початку гри, нічого не було. Були тільки підозрілі сайти, які пропонували багато ігрових грошей - частіше за все монет, за які купувалось усе у грі. Їжа там, зброя та, який-небудь одяг... Тільки один сайт пропонував безкінечні алмази, за які можна було купувати розширений інвентар, прибирати рекламу і змішувати свого персонажа з іншими персонажами, отримуючи бонусом двадцять рівнів.

    Одного разу Запітуя навіть хотіла запитати у Лургера, як він зміг досягти такого високого рівня, бо в такій грі рівень у сто тисяч і більше було досягти так просто складно. Навіть якщо ти задрот, який не виходить на вулицю шість днів в тиждень і проводить весь свій вільний час у цій грі. Але дівчина не наважилась - хлопець і без того чомусь вберігав у собі надто багато таємниць. Наврядчи він захоче ділитись такою «великою» таємницею. Хоча, хто знає цього Лургера...

— О, новий гравець? - Почула дівчина позаду і одразу озирнулась.

    Поруч стояла істота, яка чимось нагадувала самолет і соняшник одночасно. Мабуть, це була сама найдивніша помісь, яку колись бачила Запітуя у себе в житті.

   По голосу, який линув невідомо звідки, складно було сказати, як цей хлопець зараз ставиться до Запітуї. Дівчина ж подумала про те, чому він вирішив залишити саме цього персонажа, а не когось іншого. «Ну, принаймні, не під копірку ж усім ходити» - з'явилось в голові.

— Так, новий. - Відповіла Запітуя, намагаючись «тримати обличчя» і казати спокійно, щоб ніхто не подумав, що вона слабка. - А що, так схоже?

— Ну... - Якби хлопець мав очі, вони б точно піднялись на рівень над головою дівчини. - У тебе ж ще рівень надто малий для крутого гравця.

— А може, я просто давно не грала і зайшла, щоб подивитись оновлення?

— І потрапила. - Хлопець тихо хмикає, відвертаючись. - Не треба було повертатись...

    Запітуя хотіла було запитати, чому ж цей хлопець вирішив повернутися, а не протримати хоча б пару днів, щоб потім від знайомих почути погану новину, але утрималась. Може, він теж не відповідь? Та й до йому казати? Він же фактично у такій же ситуації, як і сама дівчина - не знав, що таке станеться, і ось, застряг разом з іншими.

— А ти не знаєш, у інших іграх гравці теж позастрягали? - Все ж вирішила потихеньку розпросити про ситуацію в цілому Запітуя. - І чи надовго це?

— Да хто його знає. - Якби хлопець мав нормальну подобу рук а не просто «висів» над землею, він би точно потис плечима. - Там якийсь хлопець намагався зв'язатись з зовнішнім світом а потім і з іншими іграми, але нічого так і не вдалось.

    Запітую кольнуло десь під ребрами. Значить, Лургер не жартував, коли одного вечора сказав, що це може бути надовго, якщо не назавжди. А як же сім'ї? Як двоюрідна сестра Запітуї, яка в дівчині душі не чаяла і ледь не кожних вихідних приходила в гості. І як там батьки? Чи шукають вони хоч якийсь вихід з ситуації, щоб допомогти Запітуї вибратись з гри?

— Так а що діється взагалі? Кому і для чого захотілось закрити нас у іграх?

— Хотів би я знати. Люди все більше починають панікувати і намагатись достучатись хоча б до розробників гри. Але й ті мовчать, наче в рот води набрали. Мабуть, і оновлень гри більше не буде...

    Тепер і Запітуя починала потихеньку панікувати. Їй не можна було знаходитись у грі надто довго. Це зараз було літо і літні канікули, а що буде потім, коли почнеться школа?

    Дівчина не могла пропускати уроки. Вона йшла до дев'ятого класу - це один з відповідальних і ледь не вирішальних моментів у її житті. Запітуя не може так просто пропустити його, як і уроки, на яких часто отримує не менше десяти балів. Це просто неможливо! А що скажуть інші?

— А хтось уже вибирався? - З надією, яка швидко згасла, запитала дівчина.

— За п'ять днів? - Голос хлопця з тихого різко став більш агресивним. - Ти знущаєшся? Ніхто навіть не знає, що його робити далі!

— А ті, що померли? - Перебила його Запітуя. - Були ж уже випадки смертей у грі?

— Не повертались. - Голос хлопця став куди спокійнішим. Мабуть, постійне перебування у грі починає потихеньку капати на мізки. - Мабуть, смерть у грі - це всеодно що смерть в реальному житті.

    У цей момент Запітуя злякалась остаточно. Вона не хотіла вмирати. Їй повинно було цього літа виповнитись п'ятнадцять - надто рано для смерті. Тому єдине, що залишалось робити - ходити поряд з Лургером і не намагатись натрапляти на надто агресивних гравців.

    Коли дівчина хотіла задати ще кілька питань, позаду неї роздався новий незнайомий голос:

— Ого, а ця наче нічогенька.

    Запітуя легенько здригнулась від неочікування і швидко озирнулась на звук. До неї прямувало одразу дві істоти - одна мала рівень рівно у сто сорок тисяч очок, інший - дев'яносто тисяч. Запітуя знала, що вони не зможуть вбити її, але Лургер нічого не казав про фізичне пошкодження і неможливість підходити ближче, порушуючи кордони.

     Дівчина озирається в пошуках того гравця, з яким розмовляла до цього і нік якого на жаль не запам'ятала, але його тут наче й не було. Він зник, як останній пацюк, залишаючи дівчину саму. Ну і лицар - кидати дівчину сам на сам з такою проблемою.