20

Кеди Нікси промокли майже одразу. Стіни колектора тиснули на неї. Особливо некомфортно вона почувала себе в той момент, коли проповідник звернув у вузький круглий прохід, де чоловікові довелося йти пригнувшись. Нікса уважно дослухалася до того, що відбувається навкруги. Але її слух вловлював тільки дзюрчання води та далекий гуркіт люків, що луною відбивався від бетону.

Дівчина стривожено озиралася щоразу, коли їй ввижався звук кроків чи неясне відчуття чужої присутності. Але ліхтар був лише один, і вона могла роздивитися зовсім невелику частину довгого коридору. Якоїсь миті Ніксі взагалі здалося, що колектор ніколи не скінчиться. Вони наче йшли вже кілька годин. Дівчина змерзла. Однією рукою вона трималася за стіну, а другою стискала стегно. У нозі пульсував біль, відтягуючи на себе всі думки та переживання.

Нікса міцно зчепила зуби та спробувала подумки повернутися в той момент, коли Лайт повернувся додому. При згадці про брата її серце болісно стиснулося. Поранена нога та сирий колектор відійшли на другий план. Дівчині раптом здалося, що вона могла проґавити щось важливе.

Що ж тоді сталося? Що трапилося того дня, коли вона вирушила на Околицю, а потім у район Чорноброди?

Лайт чомусь вирішив активувати чіп. Він стверджував, що зробив це для того, щоб врятувати Ніксу. І це пригнічувало дівчину. Вона знала, що брат не мав права активувати чіп до дозволу Лідера. Це було обговорено ще дуже давно.

Нікса не могла зрозуміти, чому Лайт порушив договір. Вона не заперечувала, що ситуація на Околиці склалася небезпечна. Вона мало не потрапила до рук силовиків. Але навіть її життя не могло зрівнятися за важливістю з тим, що робив Лідер і ті, хто встав на його бік.

Нікса кілька разів прокрутила у голові розмову з братом. Але ні за що не змогла вчепитися. Тільки холод все більше проникав у її тіло. У скронях пульсував біль. Щоб відволіктися від нього, Нікса подивилася на проповідника.

Він якраз зістрибнув із півметрової висоти. Далі колектор набував прямокутної форми та значно розширювався. Чоловік допоміг Ніксі спуститися і знову висвітлив шлях. Води тут було по кісточку, і Нікса більше не намагалася зберегти сухими хоч би джинси.

- Вибачте, - пробурмотіла дівчина, скривившись від чергового спалаху болю в нозі. Пастир обернувся і запитливо глянув на неї. Нікса ніяково призналася: - Я забула ваше імʼя.

- Астаріель, - усміхнувся чоловік. Він ще раз оглянув дівчину і запропонував їй схопитися за його руку. Нікса засумнівалася, але він додав: - Нам треба якнайшвидше вибратися звідси. За тобою можуть стежити.

Більше Нікса не сумнівалася. Вона вчепилася в запропоновану руку, як потопельниця. 

Хоча вона навряд чи запам'ятала б усі повороти і пройшла б підземними комунікаціями, але вона не сумнівалася, що хтось точно може за нею піти.

- І все ж. Яка користь вам від мого порятунку?

Астаріель мовчав кілька секунд, підбираючи слова. Потім лагідно заговорив.

- Мій світогляд велить мені рятувати людей, які заблукали, і вести їх до просвітління. За тобою чомусь полювали та поранили. Вищий Розум не схвалив би мою бездіяльність. Адже тільки за наші діяння нас чекатиме нагорода.

У нього була доброзичлива лагідна манера говорити. Вона допомагала йому знаходити відгук у серцях людей і змушувала їх довіряти, дозволяючи виконувати головну місію його життя.

- У що ви вірите? - примружилася Нікса, вдивляючись у добродушне обличчя рятівника. - У Кібер-Культі так багато релігійних течій, що я не змогла б усі запам'ятати.

- Запам'ятовувати все не обов'язково, - ностальгічна посмішка Астаріеля на його сухих губах, виглядала по-батьківськи теплою. - Краще зрозуміти, до чого тягнеться твоє нутро і твій розум.

- Щоб зрозуміти, варто розглянути всі варіанти, - Нікса спохмурніла і ледь не оступилася. Астаріель обхопив її рукою, зваливши на себе половину її ваги. Дівчинка виявилася худою та легкою.

- Не завжди, - заперечив проповідник. - Іноді трапляється, що доля зіштовхує тебе з тим, хто може і мусить тобі допомогти. Ти віриш в долю?

- Не дуже, - пробурчала Нікса і відвернулася. Вона знову згадала їхню маленьку квартирку. Іронічну посмішку Лайта. А потім вибух.

- Ти когось втратила? - несподівано спитав Астаріель. Нікса здригнулася всім тілом і послизнулася. Якби проповідник не тримав її, вона вже опинилася б у воді. Дівчина вирівнялася і здивовано глянула на рятівника. Той тяжко зітхнув і рушив далі. - З твого погляду зрозумів. То був хтось дуже близький і дорогий тобі.

- Брат, - прошепотіла Нікса та опустила голову. Деякий час вони помовчали. Потім чоловік співчутливо промовив:

- Співчуваю твоїй втраті. За що вас переслідують?

Нікса дивилася під ноги на чорну холодну воду. Вона не помітила погляду, кинутого на неї Астаріелем.

- Брат взяв у борг гроші. Велику суму на лікування діда, але після цього його звільнили та він не зміг віддати борг, - збрехала Нікса, не задумавшись. Вона знала, що нікому не може вірити. Вона жила з цим знанням багато років. І зараз, зустрівши людину, яка безкорисливо допомагала їй, вона не змогла їй відкритися.

- Співчуваю, - повторив Астаріель. Потім він посвітив ліхтарем на металеву драбину, вкриту шаром коричнево-рудої іржі та чорним брудом. По стіні пробіг жирний тарган, прагнучи втекти від світла у звичну темряву. - Сподіваюся, його свідомість зможе приєднатися до Великого Розуму. Нам сюди.

Чоловік першим поліз нагору, щоб відкрити люк. Нікса задумливо дивилася йому вслід, чіпляючись руками за шорстку металеву перекладину.

- Я не вірю, що після смерті щось є, - сказала вона тихо. - Краще жити добре тут, а не сподіватися на нагороду у потойбіччі.