17

Зоровий імплант пофарбував тунель в сіро-зелені кольори. Тіні стали бляклими, але контури стін та кількох труб і дротів тепер було видно дуже чітко. Тіло офіцера напружилося, ніби м'язи готові були відмовитися від контролю мозку і самостійно вирішувати яким чином діяти. Келлен давно звик до враження, що іноді тіло з увімкненими імплантами поводиться так, наче належить не йому.

Він рушив уперед, виставивши пістолет перед собою. Пильно вдивлявся у той виступ, за яким сховався незнайомець. Адам ледь чутно ступав слідом. Слухові імпланти чіплялися за кожен звук: плескіт води, невизначений стукіт далеко в тунелі, кроки офіцерів.

Келлен стрімко ступив уперед, розвернувся та націлив пістолет у стіну. Завмер на кілька секунд, здивовано оглядаючи порожній кут. Ніякої людини тут не було.

Далі прохід трохи розширювався, а стеля підіймалася вище. Зверху було видно кілька круглих отворів у стелі - тунелі діаметром в метр, через які можна було вилізти на вулицю. Але якщо хтось підняв би люк, офіцери точно це б почули. А якби він вже був відкритий, то униз проникало б хоч якесь світло.

Келлен швидко озирнувся. Сховатися у цій частині тунелю було ніде. Майже всю підлогу заливала вода. Якби людина втікала, її кроки було б чутно здалеку. Але тінь, що кинулася бігти від світла ліхтаря, вже почала здаватися йому привидом. 

- Ти точно когось бачив? - Адам зупинився поруч з Келленом, озирнувся і запитливо підняв брову. Його співрозмовник лише смикнув плечем і знову обвів поглядом тунель, а потім рушив далі.

- Треба дочекатися решту, - спокійно промовив Адам, повертаючи пістолет в кобуру. - З цих комунікацій можна вийти в будь-яку точку Нетрів. Під землею ми їх не вистежимо. Я надішлю запит, коли дівчисько з'явиться у полі зору камер, нам повідомлять.

Келлен зупинився та озирнувся. Його взуття не пропускало воду, але зараз він подумав про те, що у дівчини з запису одяг зовсім не з такої тканини, як у нього. Вона поранена, налякана і виснажена. Її одяг мокрий, а в комунікаціях прохолодно. Стіни з незвички давлять, а через те, що у дівчини точно немає імплантів, то вона ще й опинилася в темряві, яку розганяє максимум ліхтар. Тут дзюрчить вода, шарудить протяг. Кришки люків, які розташовані біля автомагістралей, підстрибують від вібрацій, б'ються об камінь і створюють страшний гуркіт, який луною розноситься у всі боки. По підлозі та стінах бігають великі чорні таргани, панцирні стоноги, отруйні павуки, а іноді - там де більш сухо - пацюки. Наскільки Келлен знав, дівчата бояться усіх перерахованих створінь. Отже, вона буде прагнути скоріше вийти на поверхню.

Келлен міг заприсягнутися, що зміг би вистежити дівчину. Але він не знав хто саме їй допоміг і куди він її поведе.

А тоді прийшла інша думка: а чи допомагав той чоловік дівчині? Чи побачив дію чіпа і захотів його вкрасти?

В Нетрях треба завжди бути обережним. Дорогі речі, протези чи рідкісні імпланти дуже цінуються. По Житлових районах завжди ходять шукачі, які радо поцуплять такі речі у власника. Пощастить, якщо сам власник виживе після пограбування.

Тепер Келлен задумався над тим чи не вбили ту дівчинку? Він обернувся до Адама, який зупинився недалеко від однієї з шахт у стелі, що вела до люка на поверхню, та зараз щось перевіряв у планшеті. Офіцер хотів попросити ще раз переглянути записи з другого терміналу. Можливо камери змогли зловити того, хто заходив до провулка з іншого боку, та зустрів дівчину.

Але раптом щось усередині Келлена закричало про небезпеку. Імпланти не фіксували нічого незвичного, але якась вроджена здібність мозку, яку мати Келлена звала інтуїцією, запалила червону кнопку тривоги.

- Адам, геть звідти!

Крик пролунав вчасно. Рефлекси Адама не підвели. Він стрімко відскочив убік. Розвернувся і зміг ухилитися від випаду сталевого маніпулятора. Келлен вистрілив. Але створіння, яке впало зі стелі, рухалося неймовірно швидко. У першу мить здалося, що це велетенський механічний павук, розміром з дорослого чоловіка. Він нерухомо сидів у шахті під самим люком, вичікуючи моменту. А тепер вирішив напасти.

Келлен побачив чоловічу голову, яка була прикріплена до тіла. А от сказати точно, кому належало останнє, було складно: чи то людину впаяло в машину, чи збожеволілий андроїд доєднував до себе частини людини.

Офіцери вистрілили одночасно. Створіння неймовірно вправно відштовхнулося своїми маніпуляторами та стрибнуло. Воно зависло під стелею, встромивши сталеві відростки, що стирчали з його спини у стіни та стелю, та висмикнуло з кишень два пістолети. Келлен зміг розпізнати два револьвери, куплені скоріше за усе на чорному ринку Нетрів.

- Не стріляй. Газ! - гаркнув Адам та відскочив назад. А Келлен лише в ту мить зрозумів, що їх противник завис поруч з трубою. А наступної секунди йому довелося увертатися від куль. Тунель наповнили звуки стрілянини. Келлен кинувся назад, рахуючи постріли, які звучали один за одним. Два барабани. Шістнадцять патронів.

Тринадцять, чотирнадцять. Тиша. Плескіт води.

Келлен визирнув і майже одночасно з цим вистрілив. Але створіння чкурнуло в сторону на своїх металевих маніпуляторах, як на павучих лапах.

Келлен встиг знову сховатися. У стіну поруч врізалися дві кулі. П'ятнадцять і шістнадцять.

Настала черга офіцерів стріляти. Павук вивернувся в нелюдському русі, а потім несподівано кинувся на Келлена.

Два постріли від Адама. І павук знову стрибнув у сторону. 

Келлен раніше вважав, що його імпланти найінноваційніші, але тепер засумнівався. Він знову вистрілив, і знову промазав. Аж раптом створіння щось жбурнуло в Адама, а саме кинулося до Келлена. Старший офіцер охнув, відчувши спалах болі у гомілці. Але його імпланти миттєво погасили неприємні відчуття, дозволяючи продовжити бій. 

Та цієї миті створінню вистачило аби наблизитися до Келлена, ухиляючись від куль. Один з маніпуляторів кинувся вперед.

Келлен відскочив убік, випереджаючи реакцію імплантів. Він навіть не розібрав у сіро-зеленому світлі рух “павучої лапки”.