15

Рейди до Житлових районів передбачали для співробітників Таємної Поліції власний дрес-код. Жодної форми та відмітних знаків, поділ на дрібні групи та повне узгодження дій.

Келлен до останнього сподівався, що Адам поставить його в пару з якимось іншим підлеглим. Але навіть не здивувався, коли старший офіцер призначив його помічником.

Сонце було в зеніті, коли вони дісталися району Кібер-Культу.

Келлен гидливо переступив через чиїсь речі, які лежали під вікнами будинку з блякло-рожевими стінами та перегороджували половину вузької вулички. Вони рухалися від жвавого ринку, на якому жахливо смерділо пряними пахощами та сирою рибою, у бік невеликої площі, де на старому інтерактивному білборді крутили рекламу. Навіть з такої відстані було видно биті пікселі екрану і забруднений графіті стовп, на який він кріпився. Під ним сиділо кілька людей на червоних килимках, склавши руки на грудях і заплющивши очі, вони не звертали уваги ні на що довкола. Ні на людей, що проходять повз, ні на голубів, ні на ворона, який гидко кричав з ліхтарного стовпа.

На стінах будинків, повз які йшли Келлен і Адам, висіло безліч листівок. Одні закликали покаятися і віддати свою свідомість новому цифровому богу, інші твердили неминучість кінця світу. Були й такі, що пропонували купити чи продати спеціальні імпланти.

Дівчина, що визирнула з під'їзду, коли офіцери вже майже вийшли на маленьку площу, залиту сонячним світлом, глянула на чоловіків почервонілими очима, а потім раптом спокусливо посміхнулася. Келлен мимоволі обвів її худе тіло поглядом, помітивши глибокий виріз на грудях і надто короткі шорти. З-під топа виглядала смужка живота з грубим шрамом праворуч над ременем і круглою сережкою в пупці. Дівчина поманила Келлена рукою, вказавши на перший поверх будинку, біля якого вона стояла. На вікнах там висіли щільні червоні штори, не дозволяючи перехожим зазирнути до кімнат. А коли Келлен відвернувся, вона байдуже знизала плечима, притулилася до стіни, тремтячою рукою дістала цигарку і клацнула запальничкою.

- Найближчий термінал на протилежному боці площі, - сказав Адам уголос, скоріше від того, що йому набридло мовчати. А може, хотів знову відчути себе досвідченішим співробітником. Келлен тільки кивнув, озираючись на всі боки.

На площі не було нічого підозрілого. На лаві розташувалася парочка. Дівчина з таким коротким світлим волоссям, що дозволяло побачити її модифіковане вухо, сиділа на колінах хлопця в чорному мішкуватому одязі, і самозабутньо його цілувала, дозволяючи його рукам гуляти в неї під кофтою. На лаві навпроти спав бездомний, а на траві поруч дрімав рудий старий собака, чия шерсть була вкрита ковтунами. Він розплющив одне око, простеживши за офіцерами, і смикнув вухом. Це була єдина жива істота, крім голубів, що розбігалися в сторони, яка звернула увагу на новоприбулих.

Другий загін вирушив до місцевого інформатора, щоб отримати відомості про подію на площі. Келлену залишалося сподіватися, що чіп активували в якійсь бійці, або хоча б якимось помітним чином. Адже могло виявитися, що якась людина, що проходила повз, задіяла прилад у кишені, і його не помітили ні люди, ні камери.

Адам упевнено підійшов до терміналу. Келлен став поруч, і вдав, що шукає запальничку в кишені. Пачка смердючих цигарок завжди була при ньому. Він стиснув фільтр зубами, крадькома оглядаючи площу.

Адаму вистачило кілька хвилин, щоб інформація з приладу перекочувала до нього на смартфон. Потім він відійшов убік і разом із напарником залишив площу.

Тієї ж миті прийшов голосовий виклик від другої групи.

- Так, - коротко відгукнувся Адам, дозволяючи підлеглому доповісти. Келлен теж чув чоловічий голос, хоч і вдавав, що графіті із зображенням закривавленої статуї, що тримає в руках меч і кровожерливо посміхається, цікавить його більше.

- Інформатор каже, що тут нишпорять люди з кількох банд. Вони все ще тут і шукають когось. Імовірно Гадюки та Панцирники.

- Це все? – Адам озирнувся назад і зупинився. Вони опинилися посеред вузького безлюдного провулка, їх оточували лише глухі стіни.

- Поки так.

- Чекайте, - Адам обірвав зв'язок і кивнув Келлену. Він першим дістав із внутрішньої кишені окуляри та швидко переглянув потрібний момент запису. - Є, - сказав з дивною сумішшю досади та задоволення. Ніби тішився з того, що камери змогли закарбувати необхідну подію, але зовсім не горів бажанням з цим розбиратися.

Келлен одягнув окуляри другим. Запустив відео із камер. Перед ним у золотаво-сірій сепії постала площа з білбордом. Люди, яких вони застали під час молитви, на записі спали, лиш голуби блукали потрісканим асфальтом. Але раптом птахи злякано злетіли. Камера не записувала звук, але за напрямком руху голубів можна було припустити, звідки він пролунав. Келлен сфокусував погляд на одній із вуличок і наступної миті звідти вискочила знайома постать. Дівча з коротким чорним волоссям вибігло на площу і метнулося вбік. Офіцер впізнав її одразу. Саме вона сиділа на підвіконні у квартирі, куди він приходив уночі. А значить, Айзек все ж таки мав рацію, і загадковий чіп, про який він дізнався від якогось гіка в даркнеті, дійсно є цінним.

Тим часом за дівчиною вибігли двоє чоловіків. Вони справді виявилися представниками банд Панцирників. Їх видавали металеві вставки на шкіряних куртках і штанях, татуювання на голених головах зараз не було можливості роздивитися, але Келлен знав, що там зображена вишкірена риба з гострим більш схожим на ніж плавцем. У руці одного з них з'явився шокер. Але дівчина, як гнучка кішка, юркнула вбік, і електричний розряд, що спалахнув в передсвітанковій напівтемряві, поцілив у стіну будинку.

Сплячі жителі площі підхопилися на ноги. Швидко оцінили ситуацію і кинулися тікати у протилежний бік. Другий із переслідувачів вихопив справжній пістолет. Цей виявився спритнішим. Дівчина впала на землю. Їй залишалося всього кілька кроків до підворіття, до якого вона прямувала. Бандити кинулися до неї. Келлен встиг помітити, що куля увійшла в ногу.