14

– Офіцер Роук!

Від голосу, який наздогнав Келлена в яскраво освітленому коридорі, йому захотілося скривитися. Цей баритон легко впізнавав кожен співробітник Таємної Поліції, а належав він Адаму Блейку - старшому офіцеру.

Якби Келлену запропонували вибір: зустріти Адама або вирушити прямо в пекло, то в нього було б лише одне побажання - щоб під його котлом горіло справжнє багаття, а не стояла індукційна плита.

Проте Келлен різко зупинився й обернувся. До нього впевненою сильною ходою наближався високий чоловік. Його чорне волосся у світлі білих ламп набувало сталевого відтінку, а світло-карі очі здавались жовтими. За багаторічну службу Келлен добре вивчив Адама, який був всього на два роки старший за нього, але вже встиг вислужитися перед керівництвом. Його досить лицемірний характер допомагав втиратися в довіру і легко відчувати слушний момент для розмови з начальством.

Тіло Адама було посилене дорогим та складним екзоскелетом, який значно покращував усі можливості старшого офіцера. Єдиний надійний спосіб убити його - розчинити у сильній кислоті, хоча це теж займе певний час, протягом якого старший офіцер має не пручатися.

І зараз, коли Адам зрівнявся з Келленом, останній відчайдушно шкодував, що у нього під рукою немає достатньої кількості кислоти.

- Ти сьогодні рано, Келлене, - Адам сказав це з такою інтонацією, ніби в чомусь підозрював офіцера. Його суворий погляд пройшовся чорною формою, але швидко повернувся до обличчя співрозмовника. Келлен прямо зустрів погляд жовтих очей і спокійно дивився у зосереджене, трохи зарозуміле обличчя. Посмішки Адама були призначені лише для вищого керівництва, ніби їхня кількість була жорстко обмежена, а тому рівним собі чи підлеглим старший офіцер видавав лише байдужість із дещицею зневаги.

Келлен не став говорити, що після нічних подій так і не зміг заснути. Він переглядав записи з камер, що залишилися після рейду на Околицю, намагаючись знайти хоч якийсь натяк на дівчину, яку він запам'ятав настільки чітко, що міг би намалювати її портрет. Тому й прийшов на роботу раніше, ніж звичайно.

- Ти сьогодні поїдеш зі мною, - повідомив Адам, щось вирішивши. Він кивнув своїм думкам, а потім махнув рукою Келлену, запрошуючи йти за ним, і попрямував далі коридором.

- Що відбувається? - насупився Келлен, але все ж пішов за старшим офіцером. – Сьогодні у мене за планом навчання.

- Знаю, - Адам відмахнувся, наче від набридливої ​​мухи. - Цю справу передадуть комусь іншому. У сьогоднішньому рейді мені потрібен надійний боєць поряд.

- У мене тільки вчора був рейд, - не поспішав здаватись Келлен. Його група чекала на тренування у симуляторах, а йому самому зовсім не хотілося зв'язуватися з Адамом. Останній мав достатню проникливість, щоб це зрозуміти. Але з якоїсь причини він абсолютно ігнорував спроби Келлена відмовитися від рейду.

- Ти досвідчений співробітник і не рідко виходив у три-чотири рейди поспіль, Келлене. Припини робити з мене ідіота.

- Тоді поясни хоч що відбувається, - стиснувши руку в кулак, офіцер попрощався з надією на легкий день після безсонної ночі та просвердлив потилицю Адама поглядом. Той обернувся до співрозмовника, скривив губи у невдоволеній гримасі та процідив крізь зуби:

– Потрібно знайти один нелегальний чіп.

З Келлена миттю злетіло роздратування. Здалося, що з вентиляції вирвався прохолодний вітер і пірнув йому під сорочку. У пам'яті сплив район Техно-Блоку, гучний вибух, маленька квартира та дівчинка, що зістрибнула у темряву і загубилася у глибинах Нетрів.

Адам не підозрював які думки рояться у голові колеги, але зрадів, що подальших розпитувань не було. Він пришвидшив крок, зверхньо відповідаючи на привітання співробітників, які проходили повз та намагалися швидше оминути старшого офіцера.

Багато років спільної роботи та кілька десятків рейдів, у яких Келлен і Адам прикривали один одного ще новачками, зараз не дозволяли старшому офіцеру відкрито грубити у цій розмові. Хоч пам'ять про той випадок, коли Келлену довелося пожертвувати рукою, щоб прикрити Адама, який лише отримав підвищення, поєднувалася з усвідомленням, що саме Адам і винен у тому, що сталося. Тоді він завів загін у місце, де повстанці змогли зайняти оборонну позицію та поранити кількох співробітників Таємної Поліції. І вони ледве змогли впоратися із супротивниками. Але все ж таки цей інцидент змушував Адама ставитися до Келлена більш лояльно, ніж до інших офіцерів.

З білого коридору чоловіки повернули до залів для нарад. Деякі з них були порожні – за прозорим склом стояли чорні стільці навколо прямокутних столів, а деякі зайняті – скляні стіни тут були матовими, дозволяючи побачити лише силуети людей.

Адам зайшов до того приміщення, стіни якого все ще були прозорими шибками, але всередині вже знаходилися шестеро чоловіків. Келлен зайшов останнім, зачинив двері та повернув ручку. Скло одразу ж стало матовим, наче вкрилося товстим білим нальотом.

- Дякую, що зібралися так швидко, - у тоні Адама не було жодного натяку на подяку. Келлен, займаючи місце за столом, подумав, що ця фраза мала звучати інакше: "вам пощастило, що ви встигли прийти".

- Системою стеження на світанку було виявлено шкідливий пристрій, інформацію про який я зараз пересилаю вам, - Адам у своїй манері одразу ж перейшов до справи. - Відстежити його місцезнаходження вдалося лише на кілька хвилин, коли прилад був активний. Ми маємо підозру, що повстанці хочуть використовувати його для здійснення диверсій. Необхідно дістатися місця і забрати прилад, не привертаючи увагу.

- Це ж район Кібер-Культу, - насупився один із присутніх чоловіків.

Келлен поділяв його подив. Люди, що жили там, не відрізнялися потягом до імплантів чи незаконної діяльності. Серед місцевих жителів було найбільше безпритульних, наркоманів та відвертих фанатиків. Були місця в Кібер-Культі, де раніше розташовувалися парки, а тепер були встановлені намети, в яких жили люди. З усіх районів Нетрів Кібер-Культ був одним із найбільш спокійних і поступався лише Арт-Центру.