11

Ніхто не вийшов зустрічати Ніксу. Вона скептично глянула на бордовий лінолеум, який криво поклали на дерев'яні дошки, і пішла вперед, не знімаючи взуття.

З першої кімнати праворуч долинав чоловічий голос. Дівчина впізнала його одразу ж і скривилася. Зазирнула у дверний отвір.

Посеред кімнати, мов вівтар, стояв на тумбі маленький квадратний телевізор. Перед ним був стілець, накритий старим пледом. Він знаходився на такій відстані, ніби мешканець цієї кімнати любив втикатися носом в екран під час перегляду. Під вікном було навалено пакети з якимись речами. Біля стіни розташувалася шафа з одними відсутніми дверцятами, так що було видно звалений в купу одяг на полицях. Під стелею над одномісним ліжком павук меланхолійно плів павутину.

- Законопроєкт про розселення забруднених районів вже перебуває на розгляді. Місто готове виділити на зведення нових будівель та очищення води в річці...

Нікса різко обернулася до телевізора. Динаміки трохи рипіли, транслюючи голос Канцлера. Його зображення, розраховане на інше співвідношення сторін екранів, зараз витягнулося, обличчя стало довгим і здавалося здивованим. Наче правитель міста сам був шокований тим, що він обіцяв людям.

Нікса пам'ятала день, коли обрали саме цього Канцлера. Це сталося чотири роки тому. Вона пам'ятала його передвиборчу кампанію. Пам'ятала, що в Нетрі привозили подарунки, оновлювали фарбу на будинках, навіть зробили кілька дитячих майданчиків. Вона особисто бачила цю високу широкоплечу людину в чорному дорогому костюмі, яка виступала зі сцени в районі Інженерів.

Ось тільки не могла згадати чим він відрізнявся від попередніх. Напевно, лише тим, що він поки що залишається на своїй посаді та живий.

На пам'яті Нікси змінилося п'ять Канцлерів. За правилами міста, обіймаючи посаду, вони відмовлялися від власного імені. Начебто зрікалися усього мирського, щоб повністю присвятити себе служінню жителям міста.

Ось тільки служили вони Центру та корпораціям.

- У житлових районах буде побудовано ще сім шпиталів, - продовжував надривно рипіти динамік.

Нікса не витримала. Вона швидко підійшла до телевізора та стукнула по кнопці живлення. Канцлер миттєво заткнувся і зник.

Вони щороку обіцяли побудувати ці прокляті шпиталі!

- Я ж дивився! - обурився чоловік у старій брудно-сірій майці, повертаючись до кімнати. У куточку рота він тримав сигарету, від розпеченого кінчика якої до стелі тяглася ниточка диму. Вона вилася під брудною стелею і прямувала до вентиляції.

Нікса окинула поглядом чоловіка. Пройшлась по його засмальцьованому волоссю, по темній щетині, яка росла на обличчі не рівно, а пучками, аж потім скривилася:

- У вас надворі не продихнути, а ти ще вдома смалиш!

- А яка вже різниця? - знизав плечима чоловік і почухав пальцями вільної руки пузо, що випирало з-під майки. У другій руці він тримав тарілку з кашею, в якій вертикально стояла ложка. Попіл упав з його сигарети просто в їжу, але він не звернув на це уваги.

- Я йому теж щодня кажу! - жіночий крик був схожий на звук електродрилі. Пронизливий та різкий. Вона вискочила ніби нізвідки, з'явилася у дверях і розчепірила руки в сторони, наче збиралася боронити вихід. Її темно-коричневе волосся стояло дибки, а старий халат, накинутий на спортивний костюм, ряснів дірками, наче його їли щури. Вона глянула на Ніксу і закричала, тикаючи пальцем у чоловіка:

- Я постійно йому кажу, щоб курив на вулиці! А він палить скрізь! Вентиляція вже не справляється. Мені до кімнати затягує! А в мене мати лежача з астмою і дитина маленька в одній кімнаті! Міг би хоч трохи поваги виявити. Чи не сам живеш!

- Та годі вже гавкати, - смикнув носом чоловік і поставив тарілку на тумбу перед телевізором. – Тобі через щілини у вікна затягує з вулиці. Давно вже могла б їх залатати!

- Залатати?! – крик жінки перейшов на новий рівень. Нікса навіть зробила крок назад, теж бажаючи, щоб сусідка по комунальній квартирі швидше замовкла. Але вона ніколи не заспокоювалася так швидко. - Я одна з дитиною та матір'ю! Мій чоловік загинув на заводі! А довкола мене живуть недомужики, які навіть допомоги запропонувати не можуть!

- Я пропонував, - флегматично нагадав чоловік у футболці й однією затяжкою прикінчив цигарку. Він кинув її в заповнену попільничку і видихнув білий дим. Нікса скривилася, а жінка, до якої дим навіть не міг дістати, раптом голосно і надсадно закашлялася, ніби хотіла цим звуком привернути до себе увагу всього будинку.

- Пропонував? - знову закричала вона, переставши показово задихатися. - Наче робив мені ласку! Дякую! Обійдусь і без допомоги!

З іншої кімнати почувся дитячий плач. Саме це стало рятівним колом для Нікси. Жінка кинулася бігти на звук і дала спокій людям.

- Не звертай увагу, - порадив чоловік, підходячи до купи мотлоху, який складував під вікном. Спочатку він озирнувся, ніби взагалі не розумів, що тут до чого, а потім запустив в один із пакетів руку і дістав звідти невелику коробку. Повернувся до Нікси та простяг їй картонний прямокутник.

- Ось. Нехай Лайт не питає, як я це дістав.

Нікса прийняла запропоноване. Відкрила кришку та оглянула нові однакові плати.

Поки Нікса перевіряла товар, чоловік знову закурив. Дівчина кивнула своїм думкам, підняла на нього погляд і осудливо похитала головою.

- Такими темпами, ти довго не протягнеш.

Чоловік видихнув гіркий дим і засміявся:

- А ти мрієш прожити у цьому світі довге життя?

Нікса глянула на сіре непрозоре скло, за яким неможливо було розібрати час доби, потім на телевізор, який більше не показував спотворене обличчя Канцлера, і не відповіла.

- Як справи у Лайта? - запитав чоловік без особливого інтересу.

- Все добре. Має замовлення.

- Той дивний чіп, про який він нікому не каже? - фиркнув чоловік з таким виглядом, ніби знав про життя набагато більше не тільки за Ніксу, а і за її брата, з яким вони були ровесниками. - Потрапить він колись у колотнечу зі своєю довірливістю.