10

Район Чорноброди страшенно смердів. Його вулиці просочилися сажею та запахом гару. Все довкола було чорним. Стіни старих халуп-самобудів устилав шар кіптяви. Обличчя людей покривалися темним пилом, варто було трохи пройтися вулицею. Дихати було практично неможливо. Це вдавалося лише через респіратори або маски з фільтрами. Саме останні були найбільш потрібним товаром для місцевих жителів. 

Скло у вікнах будинків, колись прозоре, зараз було вкрите сірим нальотом, немов тонуванням.

У цьому районі майже не було вуличних жебраків чи безхатьків. Адже проводити багато часу на брудних вузьких вулицях цього району було неможливо.

Смог закривав небо, через що до землі практично не діставали сонячні промені. Ліхтарі загорялися тільки вночі, тому вдень доводилося пересуватися у напівтемряві з обережністю.

Нікса щільно притискала маску до свого обличчя, та кожні п'ять метрів роздратовано протирала рукавичками скло захисних окулярів. Вона йшла вздовж річки, яка смерділа гірше за усе, що було на цьому районі. Чорна вода нагадувала нафту. У цій жижі змішалися відходи з кількох підприємств та сусідніх Житлових Районів. Здається, вона навіть не рухалася. У ній давно померло все, що могло жити раніше. Здавалося, що людина може розчинитись у ній, як у кислоті, варто їй перевалитися через парапет. До річки виходили випорожнятися місцеві жителі, які не змогли зробити туалет у власних халупах. Були й ті, хто милися поряд. А іноді біля води грали діти.

Нікса терпіти не могла район Чорноброди. Напевно, як і будь-який мешканець міста. Вона прикривала своє коротке чорне волосся каптуром, куталася у велику куртку брата, одягнену поверх його ж футболки.

Вона зуміла зіпсувати свій одяг, у якому вранці вирушила на Околицю. Вона ледве змогла втекти від патруля, що неочікувано вдерся до підвалу. Тепер вона могла лише здогадуватися, що буде з іншими. Вона не зрозуміла, хто на них напав. Чи була це звичайна поліція, чи Служба безпеки якоїсь корпорації. А може, Таємна Поліція, про яку Нікса чула лише від Лідера. Співробітники останньої уявлялися їй якимись універсальними солдатами, можливо навіть особливими машинами, які підкорялися Канцлеру.

Але зрештою Нікса бігла вперед, не думаючи більше ні про кого. Прагнула втекти від проклятих законників, які підпорядковуються системі.

Системі, яка зробила із центру міста рай, а з його околиць пекло, яскравим прикладом якого був район Чорноброди. Нікса ненавиділа тих, хто жив за сірим районом Асистентів. Тих, хто купався у розкоші, коли вона не могла дозволити собі купити додаткову пару взуття. Тих, хто сидів у розкішних будинках, коли її глухий дід помирав від пневмонії. Її братові довелося позичати грошей у всіх сусідів, у всіх друзів, він хапався за будь-який підробіток у даркнеті. Але не зміг допомогти дідусеві.

Нікса хотіла одного – знищити корпорації. Знищити тих, хто довів до такого життя її та її брата. Саме через них, цих багатіїв, її батько помер. 

Після звільнення з посади Асистента він, здається, збожеволів від горя. Усій його сім'ї заборонили навіть подавати свої кандидатури на схожі посади. А це означало одне: вони назавжди залишаться у Нетрях. Тоді він почав вживати наркотики, які дурманили його свідомість.

Нікса пам'ятала як бачила його на підлозі. Він розкидав руки в сторони, пускав бульбашки зі слини та щось бурмотів, щасливо посміхаючись у стелю. Їй було п'ять, а братові п'ятнадцять. Вона не розуміла, що відбувається з батьком, але брат чомусь хапав її на руки та ніс до іншої кімнати. Закривав двері та не відчиняв їх, навіть коли батько через деякий час шкрябав нігтями об дерево, прохаючи дітей вийти.

Після його звільнення з району Асистентів мамі довелося знайти новий спосіб заробітку. Нікса не розуміла, куди вона ходить ночами. Тихо плакала в подушку, коли брат вперше приніс її додому абсолютно п'яною і з розірваною блузкою. Її єдиною гарною блузкою. На ранок мама зашивала її та зовсім не звертала увагу на те, що на неї кричить син.

Незабаром батько помер від передозування. Нікса пам'ятала чорний дим над крематорієм, та щільно стиснуті губи брата, який міцно тримав її руку. Вона більше ніколи не бачила, щоб мама посміхалася.

Незабаром вони переїхали у дідову квартиру. Опинились у глибині району Техно-Блоку, залишивши район Інженерів. Мама продовжувала працювати ночами. Часто приходила п'яною й у синцях. Нікса хотіла маминої любові, але в жінки ніколи не було часу і бажання сидіти з дочкою. Одного разу вона, як завжди, вийшла з дому, а назад уже не повернулася.

Багато років Нікса чекала на неї біля порога, але дива не сталося.

Нікса з Лайтом залишилися жити у діда, доглядаючи його. Коли оплатити навчання в школі для Нікси не вдалося, брат взявся за її освіту сам. Він встиг закінчити школу, поки батьки були живі. Вчителі називали його генієм. Він легко множив подумки тризначні числа, мав феноменальну пам'ять і образне мислення. Він навчився програмувати трьома мовами вже в десять, в одинадцять почав збирати дрони із запчастин, які міг купити або обміняти, а в тринадцять захопився зломом серверів.

У Техно-Блоці він став досить відомим завдяки своїм умінням. Лайт навіть запевняв, що зможе заробити на краще житло та вивезе Ніксу. Вона йому вірила.

І для Нікси було цілком закономірно, що одного разу на Лайта вийшов Лідер. Людина, яка хотіла знищити корпорації. Яка ненавиділа їх так само люто, як і Нікса. Цей чоловік мав план і мав можливості. Він збирав людей, здатних допомогти йому у здійсненні задуманого.

Спершу Лайт сумнівався. Не готовий був пожертвувати безпекою заради примарної, хоч і бажаної мрії. Але Нікса побачила у цьому шанс. Шанс, на який вона чекала все життя. З того моменту, як тіло батька стало чорним димом, що літав у закутках Чорноброд, а мама розчинилася в нескінченних вулицях Нетрів. Вона мріяла помститися тим, хто звільнив її батька, відібравши останню надію. Вона мріяла дозволити Житловим Районам позбутися гноблення Центру, який забирав собі все найкраще.