6

Вдруге Келлен зайшов у вагон верхнього метро у зовсім іншому настрої. Він став у кутку, опустив голову та невдоволено зчепив зуби.

Зараз йому зовсім не хотілося вирушати у Нетрі. Ганятися за привидом через забаганку Айзека не входило у плани офіцера. Але Айзек був для Келлена досить специфічним другом. Якщо словом «дружба» взагалі можна було б описати ці відносини.

Айзек колись дуже сильно допоміг Келленові. Відтоді він мав право вимагати від боржника виконувати деякі свої забаганки. Адже без Айзека Келлен, напевно, опинився б десь у Нетрях, чи взагалі вимушений був тікати з міста. Хоча більш ймовірно, що він залишився б за ґратами.

Келлен став для Айзека ще однією іграшкою. Цей факт офіцер намагався не обмірковувати, відганяв думки про це якнайдалі, але гидотний посмак від них нікуди не зникав.

Єдиною відмінністю Келлена від тих, кого Айзек змінював щорічно і змушував грати за себе в ігри, була можливість використовувати офіцера не в кіберпросторі, а в реальному житті, де Айзек почував себе не так впевнено і затишно. Син одного з директорів хімічної корпорації ніколи не опинявся на вулицях міста без охорони та супроводу, він не любив спілкуватися з людьми наживо, взагалі виникало враження, що він живе більше у кіберпросторі. Лиш це забезпечувало Келлену достатній рівень волі.

Тільки-но офіцерові вдалося здихатися міркувань про Айзека, у голову, як пронирлива миша, заскочила думка про Ненсі, і про ту другу дівчину. Келлену здавалося, що це одна й та сама людина. Він запамʼятав і вираз обличчя, і нажахані очі, і рухи незнайомки, яку застрелив на Околиці. Те ж саме він роздивився і в іграшці Айзека.

Зараз Келленові треба було швидко переодягнутися і вирушити туди, куди його відправив Айзек. Вирушати у Нетрі у формі співробітника Таємної Поліції, яка, на перший погляд, нічим не відрізнялася від одягу звичайного поліцейського, було небезпечно. На це не наважився б і найкращий боєць та відчайдух. Навіть у відносно безпечному Техно-Блоці можна зустріти маргіналів та бандитів, які захочуть розібрати офіцера на імпланти. 

Келленова квартира розташувалася на вісімнадцятому поверсі хмарочоса у районі, в якому корпорації виділяли житло для асистентів та силовиків. Для власної охорони та для поліції. У ліфті Келлен зустрів ще двох чоловіків, яких часто бачив. Мовчки кивнув та не вимовив жодного слова на прощання, вийшовши на своєму поверсі. Він швидко пройшов сірим коридором, освітленим довгими лампами, підійшов до дверей квартири, поглянув у біометричний зчитувач сітківки ока і смикнув на себе ручку.

Вся квартира Келлена була розміром з ігрову кімнату Айзека. Але офіцерові цілком вистачало цієї площі, щоб комфортно існувати. Мінімум необхідних меблів, ніяких прикрас. Світлі стіни, білий посуд, постільна білизна та рушники, на вікнах автоматичні жалюзі. Аскетичний простір одинака та людини, яка приходить додому тільки, щоб відпочити перед наступним робочим днем.

На ходу розстібаючи сорочку Келлен одразу пішов до шафи, але проходячи повз монітор задумливо зупинився. Кинув погляд на ванну кімнату, але все ж швидко торкнувся сенсорної панелі системного блоку під монітором.

«Кілька хвилин не вплинуть на справу про вигаданий чіп», - подумав Келлен та поклав свої окуляри на спеціальну підставку на столі. Індикатор на оправі засвітився рудим, повідомляючи, що прилад підключений до комп'ютера.

Дуже швидко Келлен знайшов відеозапис з власних окулярів. Увімкнувши його, побачив підвальне приміщення. Людей, яких поставили на коліна. Дітей, що скиглили в кутку.

І раптом напад. Один з полонених дістав ніж з рукава, а другий намагався вибити зброю з рук співробітника поліції. Пролунали постріли.

Келлен здивовано зупинив запис та відмотав назад. Запустив знову. Вдивився у картинку і повільно опустився на стілець. Він дивився на події своїми очами. Бачив підвал, полонених, дітей.

Він відмотав ще раз. На цей раз далі. Передивився з моменту, коли вони кинули у приміщення гранату, а потім його підлеглі кинулися вперед. Додивився до того моменту, коли все було скінчено. Зміг зупинити запис і спантеличено скласти руки на столі.

За стіною почувся крик. Сусід з кимось лаявся. А слідом запілікав смартфон, на екрані висвітилося оповіщення. Цей звук все ж змусив Келлена піднятися на ноги. Він дістав свої пігулки, набрав води з-під крана на кухні. Випив антидот звичним рухом, думками перебуваючи на Околиці. А потім повернувся до монітора. Відеозапис зупинився на моменті першого пострілу.

Келлен точно памʼятав, що він вистрелив другим. Одразу після того, як застрелили повстанця, що намагався вихопити зброю поліцейського.

Але камера не зафіксувала його власний постріл. Більше того: ніхто не підбігав до Келлена. На записі взагалі не було ніякої дівчини з золотим волоссям та блакитними очима.

Офіцер кілька хвилин тупо вдивлявся у стіл перед собою. Він точно пам'ятав усе, що бачив цього ранку, але… як сталося, що цього не запам'ятала камера?

Напевно, це збій системи!

Келлен схопив свій смартфон і наказав підлеглим, які сьогодні були з ним на Околиці, негайно надіслати йому записи з окулярів. Він коротко пояснив їм, що хоче провести роботу над помилками. А сам бажав лиш побачити той момент, коли до нього підскочила дівчина.

Ледве зміг дочекатися необхідних файлів. Змусив себе увімкнути по черзі усі записи та уважно переглянути. Але на жодному з них не було ніякої дівчини.