4

Безшумний швидкісний ліфт ніс Келлена вгору, поки той дивився через скло на чорні вулиці пронизані неоновим світлом.

Незабаром він опинився на тій висоті, коли зміг побачити невеликий район Асистентів. Будівлі там були більш нові та комфортабельні, ніж в Житлових районах. Туди мали право переїхати «обрані» з Нетрів, якщо набирали певну кількість соціальних балів.

Принаймні так казали по радіо та телебаченню. Але Келлену було відомо, що вирватися з Нетрів до кращого життя для звичайних людей майже нереально. І з тих, кому приходив «шанс переїхати до району Асистентів» мало хто дійсно опинявся там.

Механічний голос повідомив офіцера про прибуття на потрібний поверх. Келлен відвів погляд від панорами міста, та ступив у яскраво освітлений коридор. Перед ним відчинив двері робот. Сріблястий циліндр на колесах заввишки в метр ввічливо привітався і запропонував Келлену випити. Офіцер відмовився. Він давно не вживав алкоголь. З того самого моменту, коли поступив на службу в Таємну Поліцію.

- Де Айзек? - невдоволено спитав робота Келлен. Той відповів незворушно:

- Господар в ігровій кімнаті. Його нова іграшка проходить тест. Господар доручив зустріти вас і попросити зачекати у вітальні. Може, все ж налити вам чогось? Чи пригостити закусками?

- Не треба, - офіцер хитнув головою і першим рушив до вітальні. Пройшов коридором з високою стелею, рахуючи власні кроки по білому мармуру, зайшов до великої кімнати з панорамними вікнами та зупинився. Хотів впасти на білий шкіряний диван, але передумав і повернувся до робота, який слухняно їхав поруч.

- Все ж дай мені звичайної води з льодом.

- Звісно, пане, - відгукнувся механічний голос. Робот відкрив маленькі дверцята в своєму череві та дістав звідти наповнену склянку. За допомогою маніпулятора поставив на свою голову-тацю та підʼїхав ближче до гостя.

Келлен взяв напій в руки та поволі підійшов до вікна. Звідси було видно вежу NeuroTek Corporation, яка займалася виготовленням кібернетичних імплантів та нейроінтерфейсів, а трохи далі сяяв синій напис на головному офісі корпорації EnviroTech Solutions, яка монополізувала ринок кліматичних систем та контролює очищення навколишнього середовища. У тому хмарочосі де знаходився зараз офіцер, окрім апартаментів найперших облич GenoPharma Industries, розташовувався і їх офіс. Усі знали, що вони виробляють біологічні модифікації для покращення людських організмів, ліки та більшу частину хімікатів для решти підприємств, але мало хто здогадувався, що саме ця компанія постачає на чорний ринок Нетрів речовину, яку більшість знає, як наркотик Реальність-Забуття. Він виготовлявся під кодом W-17753 і значився в розділі «хімікати для підприємств». Ось тільки після відвантаження він вирушав не зовсім у промзону.

Айзек був сином одного з директорів корпорації. Та більше ніж управлінням цілою хімічною імперією, він цікавився віртуальним світом та іграми. Був неймовірно азартним, та витрачав на розваги такі гроші, які Келлен собі уявити не міг.

Як і будь-який гравець, Айзек прагнув не просто грати, а вигравати. Саме для цього він заводив собі «іграшки».

Так багатії називали людей - вправних геймерів - з Нетрів, яких знаходили в іграх чи на просторі даркнету. Існували спеціальні агенції, які відшукували «таланти» серед малозабезпеченого населення, та забирали їх, щоб влаштувати до команди когось схожого на Айзека.

Келлен вважав, що це єдиний соціальний ліфт, який зараз дійсно працював у місті. Бо люди, які мали гроші, дуже любили розважатися. Тому і було створено стільки різновидів кіберспорту. Такі як Айзек збирали цілі команди, тренували, змушували цілими днями вправлятися з джойстиками або нейрошлемами, щоб потім виставити проти «іграшки» якогось свого конкурента чи друга.

Келлен відпив води, дивлячись туди, де починалися нижчі будинки. Вони майже потопали в темряві, порівняно з Центром. І звідси здавалися взагалі не населеними. Але офіцер знав, що там вирує життя, наче в мурашнику.

Лід торкнувся губ, вода ковзнула по язику до гортані. Нейрочіп старанно проаналізував зміст рідини. Вивів інформацію на лінзу, сповістивши про вміст солей та температуру. Келлен роздратовано хитнув головою і повідомлення зникло.

Крім того, що компанія, до якої належав Айзек, виготовляла ліки, хімію та наркотики, вона ще й відповідала за ті пігулки, які необхідно було пити силовикам з модифікаторами тіл. Келлен жодного разу не скористався послугами Айзека, не виникало такої потреби, але він підсвідомо намагався зберегти дружбу з цим чоловіком.

- Келлене, брате! - вигукнув Айзек, заходячи до приміщення. Він був одягнений в білий костюм з сірою сорочкою. Він завжди полюбляв одяг в ретро-стилі. Такі костюми носили ще до війн, які знищили майже увесь світ. На обличчі у Айзека були чорні окуляри. Келлен не знав чи були в них вшиті якісь чіпи, але виглядав друг кумедно. Він широко розкинув руки, на пальцях яких виблискували золоті прикраси, та підійшов ближче. Заключив височенного офіцера в обійми. Той не пручався, лише невдоволено підтиснув губи, відчувши запах алкоголю. Айзек швидко відпустив друга і одразу запропонував:

- Може скуштуєш Флоретал?

Келлен навіть здивовано підняв брови. Зараз друг запропонував йому наркотик для обраних. Він впливав на чіпи, не шкодячи фізичному тілу, а тому вважався досить безпечним серед багатіїв. Та от офіцеру Таємної Поліції навряд чи можна подібне вживати, особливо з нестабільними імплантами.