3

Келен опинився на станції верхнього метро. Воно йшло не під землею, як у районі Нетрів, а на рівні п'ятого поверху хмарочосів і поєднувало весь Центр. Офіцер не бачив сенсу заводити особистий транспортний засіб. На завдання на ньому не виїдеш, а більшість часу він проводив на роботі. У район Нетрів теж не поткнешся, адже туди він завжди вирушав під прикриттям, маскуючись під звичайного жителя мегаполісу, що мешкали за межами Центру. А пересуватися елітним районом, що розташувався посередині поліса, зручніше було на метро.

Темний метал вагонів був так добре відполірований, що в нього можна було дивитися, як у дзеркало. Потяг швидко під'їхав до платформи, ширяючи в парі міліметрів над колією, його гострий ніс ледве перетнув спеціальну білу лінію. З тихим звуком відчинилися двері чистих вагонів.

Келлен зайшов і зупинився біля дверей. За звичкою уважно оглянув вагон, відзначаючи краєм свідомості нечисленних пасажирів. Дві студентки, чоловік похилого віку з акуратною бородою, дама з дорогою сумочкою. І компанія молодих людей наприкінці вагона.

Сідати на м'який бежевий диван офіцер не став. Він обернувся до вікна і поглянув на місто. Потяг рушив уперед, стрімко набираючи швидкість.

Зовні вже стемніло. Небо нависло над шпилями хмарочосів, як обсидіановий оксамит. Чорний купол завмер над містом, яке світилося, жило і не лягало спати незалежно від часу доби. Неонові вогні різнокольорових рекламних щитів мерехтіли у темряві, відбиваючись від скляних стін височенних споруд. Павутина вулиць пронизувала Центр. Людей тут було небагато, зовсім не порівняти з деякими районами Нетрів, де іноді не можна було пройти, не наступивши на кінцівку жебраку.

Приємний роботизований голос сповістив про наближення до станції. Келлен трохи розслабився і зміг відчужено подумати про місто. На мить воно здалося йому чужим, потворним, фальшивим. Висотки з шикарними пентхаусами, торгові центри та цілі парки розваг виявилися безглуздими шматками металу, скла та оптоволокна. Але всього на мить. Потім дивна апатія відпустила чоловіка і зникла у глибинах свідомості, залишивши після себе холодне раціональне мислення.

Центр – місце життя еліти цього мегаполісу. Він знаходиться далеко від промислової зони й так само далеко від отруєної Околиці. Як цукерку, що впала на землю, оточують мурахи, так Центр з усіх сторін підпирають Нетрі.

У документах вони називаються «Житлові райони», і в новинах диктори незмінно використовують формулювання «громадяни енного сектора житлових районів». Але у звичайних розмовах давно прижився іменник “Нетрі”. Хтось вимовляв його з огидою, хтось з образою, а дехто вкладав у ці три склади легку іронію та крихту теплоти.

Келлен вимовляв це слово абсолютно беземоційно. Для нього всі райони Нетрів були лише черговими місцями, куди його можуть відправити на виконання наказу.

Він знав їх усі.

Найбільше не любив район номер два, який у народі називали Кібер-Культ. Зборище фанатиків та жебраків. Тут були найвужчі вулички, на яких постійно розкладали свої килимки люди, що просили милостиню, або ті, хто хотів помолитися просто неба. У тому районі вціліли кілька храмів минулого, а згодом виникли нові. За час існування мегаполісу релігії множилися, змінювалися та зливалися. У минулий візит Келлена до Кібер-Культу, на нього напав безумець, який кричав про черговий кінець світу, вторгнення надштучного інтелекту і поневолення людства космічними восьминогами.

Трохи менше Келлен ненавидів район Чорноброд, що розташовувався поряд із найбруднішими заводами. Ходити по чорних вулицях було неможливо без захисних окулярів і респіратора. Не хотів би він жити і в районі Нейро-Барикад, де хазяйнували кілька кримінальних банд. Останні іноді вибиралися в більш благополучний район Інженерів, щоб обнести кілька майстерень і добути собі модифікатори та імпланти. Але звідти їх виганяла поліція. Звичайна поліція, та, що працювала в Нетрях і не потребувала особливих модифікацій свого організму, які могли будь-якої миті випадково вбити носія. На співробітників тієї поліції Келлен завжди дивився з легкою зневагою. Вони намагалися зберігати порядок у Нетрях, чи хоча б його видимість. Не ризикували навідуватися в Нейро-Барикади, віддавши там владу бандитам, а натомість частіше з'являлися в Арт Центрі, проходжуючись вуличками, на яких не було вільного місця від графіті, та виловлюючи «торчків».

Єдиний район, куди Келлен був не проти навідатися, це Техно-Блок. Серед багатоповерхівок зі скрипучими ліфтами, сміттєзвалищ та ринків, були заховані підпільні майстерні, де виготовляли, продавали, купували та обмінювали нелегальні чіпи, модифікатори та імпланти. Там можна було знайти виконавця на будь-яку справу, від написання специфічного коду до вбивства людини.

Замислившись, Келлен ледь не пропустив потрібну станцію. Встиг вискочити з вагона, коли важкі двері вже рухалися назустріч одна одній.