Розділ 8: Пригода в горах

Літо у повному розпалі, і Міка з нетерпінням чекала на нові пригоди. Після кількох веселих днів на пляжі, вона та її друзі вирішили, що було б чудово відправитися в гори. Ліза та Саша, на жаль, не змогли поїхати через сімейні обставини, і це стало для Міки справжнім розчаруванням.

— Я так хотіла, щоб ви були з нами! — сказала Міка, коли вони з Владом обговорювали плани.

— Я теж, — відповів Влад, намагаючись підбадьорити її. — Але ми все одно можемо чудово провести час!

Коли настала дата відправлення, Міка відчула легке хвилювання. Вона зібрала свої речі, включаючи теплі светри, адже в горах погода могла бути непередбачуваною.

— Ти готова? — запитав Влад, підходячи до її дверей. Він виглядав стильно в спортивному одязі, готовий до пригод.

— Так, готова! — відповіла вона, намагаючись приховати своє хвилювання. Вона не знала, чому її серце б’ється швидше, але відчувала, що це не лише через подорож.

Коли вони сіли в автомобіль, дорога до гір була наповнена музикою та сміхом. Влад включив їхні улюблені пісні, і вони співали в унісон, забуваючи про всі проблеми.

— Я не можу дочекатися, коли ми приїдемо! — вигукнула Міка, виглядаючи у вікно на красиві пейзажі.

— І я! — відповів Влад, усміхаючись. — Це буде неймовірно!

Проте, всередині Міка відчувала легку тривогу. Вона не могла зрозуміти, чому. Можливо, це було пов’язано з тим, що вони залишаться на два тижні лише вдвох.

Коли вони нарешті приїхали до готелю, атмосфера змінилася. Вони зайшли в лобі, де пахло свіжозвареною кавою і випічкою. Однак, коли вони підійшли до стійки реєстрації, адміністратор повідомив їх про неприємність.

— На жаль, у нас залишився лише один номер, — сказала вона, з вибаченням дивлячись на них.

Міка відчула, як її серце затупило. Вони повинні будуть жити в одному номері два тижні? Це здавалося їй складним.

— Ми можемо взяти цей номер, — сказав Влад, намагаючись виглядати спокійно. — Це не проблема.

Коли вони зайшли в номер, Міка відчула, як напруга наростає. Номер був затишним, але маленьким. Два ліжка стояли поруч, а між ними був невеликий столик.

— Це не так вже й погано, — сказав Влад, намагаючись підбадьорити Міку. — Ми зможемо насолоджуватися горами разом.

Але Міка не могла позбутися відчуття, що це буде непросто. Вона намагалася тримати спокій, але думки про те, як їй буде з Владом у замкнутому просторі, не давали їй спокою.

Перші дні в горах пройшли активно. Міка та Влад вирушали на прогулянки, досліджували околиці, каталися на велосипедах і навіть піднімалися на невеликі вершини. Але чим більше вони проводили часу разом, тим більше Міка відчувала напругу.

— Ти чому така замислена? — запитав Влад одного вечора, коли вони сиділи на балконі, насолоджуючись заходом сонця.

— Просто… я не знаю, як це пояснити, — зізналася Міка, дивлячись на горизонти. — Я просто відчуваю, що мені важко бути тут.

— Чому? — запитав він, дивлячись на неї з турботою.

— Можливо, це те, що ми залишилися тут удвох, — відповіла вона, зітхаючи. — Я не хочу, щоб це було незручно.

Влад кивнув, але його обличчя стало серйозним.

— Міко, я не хочу, щоб ти відчувала себе незручно. Я тут, щоб підтримати тебе. Можливо, нам потрібно більше спілкуватися?

Міка відчула, як її серце забилося швидше. Вона знала, що між ними є щось більше, але страх перед невідомістю стримував її.

— Я просто боюся, що це може змінити нашу дружбу, — зізналася вона, нарешті.

— Чому? — запитав Влад, його голос став м'якшим. — Ми можемо бути друзями, навіть якщо між нами щось є. Я ціную тебе, незалежно від того, що станеться.

На наступний день вони вирушили в похід. Коли вони піднімалися на одну з вершин, атмосфера стала напруженою. Міка намагалася зосередитися на природі, але думки про Влада не покидали її.

— Ти впевнена, що все гаразд? — запитав Влад, коли вони зупинилися на відпочинок.

— Так, просто… важко зосередитися, — зізналася вона, відчуваючи, як серце б’ється в грудях.

— Можливо, варто поговорити про це, — сказав він, дивлячись на неї з серйозністю. — Я тут, щоб слухати.

На вершині гори, коли вони сиділи на каменях, Міка нарешті вирішила відкритися.

— Влад, я… — почала вона, але слова застрягли в горлі.

— Просто скажи, що на душі, — підбадьорив її Влад.

— Я боюся, що між нами щось зміниться, якщо я зізнаюся у своїх почуттях, — зізналася вона, дивлячись у далечінь.

Влад нахилився ближче, його очі світилися.

— Міко, я теж відчуваю щось особливе до тебе. Але я не хочу, щоб це заважало нашій дружбі. Якщо ти готова, ми можемо спробувати.

Міка відчула, як усі її страхи починають зникати. Вона знала, що між ними виникає щось більше, і це було неймовірно.

— Я готова, — відповіла вона, її голос звучав впевнено. — Я хочу спробувати.

Влад усміхнувся, і в той момент все стало на свої місця. Вони провели ще кілька годин на вершині гори, обговорюючи свої мрії та плани на майбутнє.

Коли вони повернулися до готелю, атмосфера стала значно легшою. Вони гуляли вечірнім містечком, сміялися і обговорювали свої враження.

— Я не можу повірити, що ми нарешті це обговорили! — сказала Міка, відчуваючи, як її серце наповнюється радістю.

— І я! — відповів Влад, беручи її за руку. — Це лише початок.

Протягом наступних днів Міка та Влад продовжували досліджувати гори, проводячи час разом. Вони піднімалися на нові вершини, каталися на велосипедах і насолоджувалися природою.

Але з кожним днем Міка відчувала, як напруга поступово зникає. Вона почала відчувати себе комфортно з Владом, і їхня дружба ставала все міцнішою.

На останній день їхньої поїздки Міка та Влад вирішили провести час на озері, яке знаходилося неподалік. Вони взяли надувний човен і вирушили в середину озера.