Розділ 3: Перше зізнання

Бібліотека була затишним місцем, де панувала тиша, переривана лише шурхотом сторінок і тихими розмовами. Запах старих книг і свіжої паперу створював атмосферу спокою та натхнення. Міка обожнювала це місце, адже тут вона могла знайти усамітнення, відволіктися від метушні шкільного життя і зануритися у світ літератури.

Вона зайшла до бібліотеки, де світло м'яко падало через великі вікна, висвітлюючи стелажі з книгами. Міка обрала затишний куточок біля вікна, де могла малювати та писати. На столі лежали її малюнки, а поруч — блокнот, готовий до нових віршів.

Поки вона малювала, до бібліотеки зайшов Влад. Він був у своєму звичному стилі: джинси, футболка і легка куртка. Міка відчула, як її серце забилося швидше.

— Привіт, — сказав Влад, помітивши її. — Що ти робиш тут одна?

— Привіт, — відповіла Міка, намагаючись приховати своє хвилювання. — Я малюю і пишу. А ти?

— Я прийшов знайти книгу для проекту, — зізнався Влад, підходячи ближче.

Міка відчула, як її обличчя почервоніло. Вона завжди мріяла про цю зустріч, але тепер, коли вона стала реальністю, всі її думки плуталися. Вона намагалася зосередитися на малюнку, але погляд Влада не давав їй спокою.

— Ти завжди так багато малюєш? — запитав Влад, зацікавлено поглядаючи на її роботи. — Це дуже красиво.

— Дякую, — сказала Міка, усміхаючись. — Я просто намагаюсь знайти натхнення.

Влад сів поруч, і Міка відчула, як її серце починає битися швидше. Вона знала, що це — ідеальний момент, щоб зізнатися у своїх почуттях. Але страх перед відмовою знову охопив її.

— Влад, я… — почала вона, але слова застрягли в горлі.

— Що сталося? — запитав він, уважно дивлячись на неї. — Ти виглядаєш тривожною.

Міка зібралася з силами, але в цей момент до бібліотеки зайшла Ліза. Вона помітила їх і, усміхаючись, підійшла ближче.

— Привіт, ви тут? — запитала вона, не підозрюючи про напружену атмосферу.

— Привіт, — відповіла Міка, відчуваючи, як її можливість зізнатися зникає.

— Я просто шукала тебе, — продовжила Ліза. — Нам потрібно обговорити плани на випускний.

Міка відчула, як розчарування охопило її. Вона знала, що це був її шанс, але тепер він знову втік. Влад, помітивши її реакцію, усміхнувся.

— Мабуть, вам потрібно йти, — сказав він, підводячись. — Я знайду свою книгу пізніше.

— Так, звісно, — відповіла Міка, намагаючись приховати своє розчарування.

Коли Влад пішов, Ліза сіла поруч з Мікою.

— Що сталося? — запитала вона, уважно дивлячись на подругу. — Ти виглядала, ніби хотіла щось сказати.

— Я просто… — почала Міка, але знову зупинилася. — Нічого, це не важливо.

Вони провели ще деякий час у бібліотеці, обговорюючи плани на випускний, але Міка не могла позбутися думок про Влада. Вона знала, що повинна була зізнатися, але страх перед відмовою знову зупинив її. Коли вони вийшли на вулицю, Міка відчула, що її серце було важким від нездійснених мрій, але вона знала, що не зупиниться на досягнутому.