коли зійде сонце, я його не побачу, бо в цей час мої очі будуть закриті...
лише місяць світитиме крізь тонкі пальці долоні,
лише він зможе дивитись, заглядати на тіні,
що цілунками вкриють мої срібні скроні.
коли дощ матиме чим накрапати, я ніколи вже під ним не промокну,
не торкнусь ніколи вологи волосся,
не змахну з облича струмок із тих капель,
і ніколи вже йому не пробачу те слизьке каміння, що було під ногою.
коли вітер знов гратиме у свої ігри,
роздуваючи полум'я покинутого кимось у лісі багаття,
я не матиму ні до чого довіри
і не пам'ятатиму, що за все життя так хотіла сказати.
коли зійде сонце над кволим містом,
коли згаснуть зорі над тим вигорівшим до попелу лісом,
коли річки думок и чиїхось сліз увійдуть в океани смутку,
коли станеться це - не залишиться вже нічого, що ще б мало бути...
Відредаговано: 16.12.2023