Глава 10. Серце на друзки

Одинадцять місяців потому. 

1994 рік.

Рік собаки.

Одні долі зруйновані. 

Будуються інші. 

Усе, як завжди.

Для когось правда.

Для інших кривда.

***

Вечір восьмого березня, тисяча дев’ятсот дев’яносто третього видався занадто насиченим. Наркоімперія Захара Щедрого пала. Партнер Щедрика, Ігор Маркінзіні, на прізвисько Маркіз, пішов настільки гучно, у прямому сенсі, що трохи не забрав із собою на той світ Даріуса. Надії Паскаля не були почуті й Надія не була відімщена, за те, дивним чином, безслідно щез Віктор. Але чин цей дивним був не для усіх, Даріус знав причини, ба більше, він і був причиною. Зі слів лідера клану Монблад, Віктор пробачений. Ранок дев’ятого березня повинен був стати ранком примирення. Возз'єднання сім’ї. Але цьому не судилося статися. Перед зустріччю з Кароліною, Даріус завітав до брата у нічний клуб. Після цього Віктора ніхто не бачив. А сам же Даріус висловив свої брехливі припущення, наче здоровань дізнався про загибель Щедрика, побоявся гніву своїх братів та зник.  

Андромеда так і не дочекалась коханого. Ту ніч Даріус провів з жінкою людського роду — Кароліною. Після пристрасті, що палала між ними, він більше не відчував сорому, але й не наважувався розказати своєму клану правду про стосунки з людиною. 

Цілих пів року гриміли новини про дивну перестрілку. Спочатку усе складалося так, як того бажав Даріус. Так, як і планувалось. Поки не виплили результати експертизи зразків крові знайденої у кабінеті Захара. Невідома група крові. Резус нульовий. Криміналісти мали припущення, що це рідкісні зразки так званої аномалії «Золота кров». Цю версію відкинули після того, як зразки роздивилися через мікроскоп. Попри відсутність резус-фактора та будь-яких відомих антигенів, еритроцити під мікроскопом не мали звичної дископодібної форми, вони виглядали як ідеально виточені мікроскопічні кристали, що формували жорстку, упорядковану решітку. Ця кристалічна аномалія не була схожа ні на що, що доводилося бачити криміналістам. І знову ж, більше їм нічого не вдалося дізнатися, але ще одна паля була забита під фундамент. Фундамент, що може перерости у причини відродження мисливських орденів. Якщо десь у світі мовчать носії знань, то вони обов’язково почують та зроблять свій крок.

***

Лютий місяць дуже лютий, але лютий він тільки на холод. Корпоративи цього року не проводилися. На сніги це ніяк не вплинуло — вони багряні. Адже харчовий ланцюг ніхто не скасовував. Вампіри нікуди не ділися. Та все ж масових зникнень не фіксувалося. Усе робилося обережно. Делікатно. Поведінка лідера клану помітно змінилася і на це були причини. 

Вампір. Кровопивця. Людських життів убивця. Даріус мчить на крилах кохання до квіткового магазину за трояндами. Білими. Улюблені квіти хазяйки цього магазину.  Кароліна вже чотири місяці не працює у ньому. Вона найняла продавчиню, а сама відпочиває у декреті. Цей лютий стане історичним місяцем для усього роду вампірського. Але як же так? Як розповісти усім? Розповісти, що лідер порушив свої правила. Буде бунт на кораблі, але назад шляху не існує. Серцю не прикажеш і це стосується не тільки людей. Взагалі серце Даріуса Монблад було сповнено різними почуттями. У голові сплуталися клуби ниток чотирьох кольорів. Один колір його принципів, який утопав в інших кольорах. Другий колір страхів розкриття секретів його, і ці секрети стосувалися не тільки Кароліни та її вагітності, а й пропажі Віктора. Хоча, останній секрет бентежив його менше за все. Та взагалі третій колір його імператорської самовпевненості крив перші два. А четвертий, козирний перебив усі сумніви, і це й було кохання та очікування дитини, хоч і напівкровки. Дампіра. Але його дампіра. 

П’ятий поверх п’ятиповерхового будинку. Середній палець лівої руки нервово клацає кнопку дзвінка, а права рука тримає пишний букет білих троянд. В очікуванні зустрічі перехоплює подих. Кожен раз, як перший. 

Двері розчахнулись й на порозі з’явилася вагітна жінка: — Даріусе! — Зраділа Кароліна, — проходь.

— Привіт, кохання моє, — вампір поцілував Кароліну та приклав руку до живота, — Як тут наш маленький Кір? Добре себе поводить? — саме так кровопивця хотів назвати сина, в честь свого батька.

— Ой, такий сильний, штовхається постійно, — жінка попрямувала на кухню, щоб поставити букет у велику вазу, яку Даріус подарував пів року тому, адже у неї був занадто маленький вазон, а вампір постійно завалював своє кохання квітами.

— Ну ти теж… постав себе на його місце — дев’ять місяців тіснитися у маленькому животику. 

— Розумію. Я ж і не жаліюся, а просто сповідуюся, — усміхнулася жінка та присіла на стільчик. 

— А ти чого розсілася? — обурився Даріус, але з добрим виразом обличчя, — нам вже час, скоро фільм розпочнеться.

— Та щось в мене передчуття погане. Може… залишимося вдома? — Усмішка пропала. Тепер жінка дивилась на свого коханого наляканими очима, а у грудях, наче, щось стрибало і це було не серце. Щось невідоме, тривожне. Те саме передчуття чогось поганого, але вона не розуміла чого саме.

— Перестань, кохання моє. Це все твої людські гормони, — Мовив Даріус та на мить затамував подих дивлячись на Кароліну. 

Кароліна дивилась на нього, але без подиву, адже вампір часто обмовлявся таким чином: — Боже, Даріусе, ти як скажеш… Але дієш на мене, як заспокійливе.