Глава 9. Кривавий березень

***

Пуща-Водиця. Ця місцевість оповита міфами та легендами. Саме тут, колись проживав клан вампірів вегетаріанців. Клан Вранішня Зоря. Саме через їхній клан народжувались легенди про зникнення тварин. Вони мирно співіснували з людьми не видаючи своєї суті. Ба більше, орден  Люцифера тісно співпрацював з кланом Вранішня Зоря, адже вампіри ті були бруднокровками, які колись боролися з кровопивцями бувши у складі ордена. Вони потрапили у пастку. Їх перетворили напоївши кров’ю вампірів, але зберегли вони характер людський та харчувалися кров’ю тварин. З відси й назва клану — Вранішня Зоря. Орден Люцифера. Відчувається зв’язок. Чи не так? 

Та з часом не стримались. Люди почали зникати. Більшість членів клану скуштували заборонений плід. Сильні. Численні. Вони не хотіли покидати Пущу-Водицю. Носії знань з Італії подорожували світом допомагаючи мисливцям з ордену. У той час, шлях їхній прокрадався через територію України. За допомогою магії вони заговорили водоймище. Наситилось водоймище сріблом. Гнали мисливці вампірів та загнали до озера. Оточили. Єдиний вихід переплисти на інший берег, але інший берег не дався кровопивцям. Озеро забрало усіх.

Люди й досі не розуміють дивної властивості водойми насиченого сріблом. А носії знань вже давно розчинилися наче туман. Можливо вони чекають, коли вампіри відновлять свої сили, щоб почати нову боротьбу за місце під сонцем. Можливо, існування припинили своє.

***

Вечір. Шоста. Холоднокровна вбивця, на ім'я Андромеда, безпорадно заливає подушку солоною водою, яка стікає з очей, наче з бездонних джерел. Паскаль гріє крісло лідера клану Монблад. Кулаки стискаються. Розтискаються. Вино горло зігріває. Думка про помсту руками Щедрого сповнює ейфорією. Чорний мерседес оминає озеро, автівки непримітні, прості. В них сидять чоловіки з блідою шкірою. Вони чекають на сигнал. На перші постріли. Їхній слух легко справиться з цим завданням.

Важко не помітити маєток Захара Щедрого. Будинок більший за будинок Монбладів. Територія… ще не відомо. Територія обнесена великим парканом, основа якого хаотично викладена великими валунами з гострими кутами, на основі біла цегла, а верхня частина паркану прикрашена сталевими шпилями. Багато елітних автівок припарковані біля території. Припаркувався й Даріус поряд з ними. Ворота розчахнулися. Два чоловіки у спортивних костюмах запросили проїхати на територію. Вони знали машину вампіра. Вони чекали.

На просторому дворі ще більше автівок. Весь простір прикрашений статуями з античними богами та створіннями з міфів Греції. 

— А цей покидьок має смак, — мовив Даріус паркуючись між двох агресивних на вигляд позашляховиків, — чи не так?

Луціус роздивлявся по сторонам: — Мене більше бентежить скільки тут охорони… а камер…

— Спокійно, брате. Ми вампіри, а це звичайні слимаки. Ми не боїмося смерті. Ми і є смерть.

І справді, двір кишить камерами та людьми з різною зброєю. Люди у спортивних костюмах зустрічають гостей з автоматами, деякі вільно пересуваються по території. А ті, що у чорних костюмах, наче охорона президента, смиренно стоять, кожен на своєму місці. Вони навіть вухом не ворухнули, не те щоб звернути увагу на гостей. У різних куточках, по усій території, хаотично розкидані мармурові статуї, але перед самим особняком величезний прямокутний фонтан з цілою одіссеєю у центрі: Зевс летить по хмарам на своїй небесній колісниці запряженій у п’ятірку нестримних коней, які з під копит вибивають блискавки. У лівій руці він тримає повіддя, а правицею, з грізним виглядом розкручує пліть. Позаду, в колісниці стоїть Гера з діадемою на голові та обіймає його за талію. Їх супроводжував павич, на хвості якого видно було очі стоокого велетня Аргуса. Ліворуч від них, наче з океану виринає могутній Посейдон з тризубом у руці, а навколо нього кружляють три русалки. Праворуч — Аполлон натягує тятиву. Усі вони гнали Аїда, який Мчав на чорній колісниці запряженій у трійку м’язистих церберів. Він єдиний був виконаний у чорному кольорі. Та й це не все: з одного краю фонтану на валуні сидів хмільний Діоніс, у руках його вино, а перед ним таріль з виноградом та фруктами, які важко було ідентифікувати, а паралельно йому, на іншій стороні Арес в обладунках — він наче кепкував зі свавілля божественного. 

У цього Щедрика є смак… 

Чорні костюми відкрили масивні, наче ворота ватиканського храму, двері. Й перед вампірами розкинув свої простори зал виконаний у білому мармурі та знову фонтан, але на цей раз без одіссеї. Ліворуч та праворуч сходи, які вели на другий поверх. Чорні костюми стояли біля кожних дверей, на сходах, біля вікон. А спортивні… спортивні провели по цим сходам на другий поверх. Знову ж ватиканські двері, а за дверима простора кімната. Щедрий сидів в кінці кімнати, наче король, під своїм портретом у золотій рамі інкрустованій діамантами. Його сідниці грів справжній трон. 

— Яка приємна несподіванка, — розвів руками Щедрий.

— Або ж сподіванка, — вампіри зупинилися посеред зали.

— Чесно?.. Так. Віктор сповістив мені радісну новину, що ти вирішив передивитися мою пропозицію щодо співпраці.

Усмішка з обличчя короткостриженого блондина не великого росту не сходила ні на мить. Було чудово видно, що наркобарон у малиновому, як у Маркіза, тільки темнішому костюмі, почувається у безпеці. Його смугаста краватка діяла Даріусові на нерви. Тільки чорні лаковані туфлі вабили лідера клану Монблад. Перед очима картина смерті, яку він приніс у своїх планах. Але й сумніви щодо Віктора теж були присутні. Кидаючи погляди на дюжину у чорних костюмах та двох у спортивних, підкрадалась думка про срібло у магазинах їхньої зброї.